Для участі в зустрічі не запросили президент України Володимир Зеленський, хоча багато хто на Заході вважав, що варто було б це зробити на знак солідарності в протистоянні російській агресії.
Підсумкова декларація саміту обурила українську сторону. Як зазначили в МЗС, замість засудження держави-агресорки в тексті є лише загальні фрази.
Водночас результатом саміту стало входження Африканського союзу до G20. Досі учасницею “Двадцятки” була лише Південно-Африканська Республіка. Тепер і решта країн континенту будуть представлені в організації через Африканський союз. Підсумки цьогорічного саміту G20 обговорюємо з директором Інституту соціально-політичного проектування “Діалог” Андрієм Миселюком.
— На чому зробили акцент лідери країн G20 у декларації? Чому не засудили Росію за агресію проти України?
— Усі члени G20 визнають, що війна Росії проти України впливає не лише на Україну, а й на увесь світ. Учасники зустрічі закликали відновити зернову угоду й припинити атаки на інфраструктуру, яка має значення для експортування продовольства. Водночас зафіксували, що всі країни повинні діяти згідно з принципами Статуту ООН та утримуватися від застосування сили для захоплення чужих територій. Однак справді не акцентували на тому, що Росія веде війну проти України.
Чому текст декларації саме такий, можна пояснити двома причинами. По-перше, треба було узгодити документ, під яким підпишуться всі — зокрема Росія та Китай. По-друге — тут далася взнаки позиція Індії, яка від початку повномасштабної війни РФ проти України позиціонує себе як нейтральна держава й виступає за якнайшвидше досягнення миру. Отже, зважаючи на різність інтересів країн, лідери яких зібралися на саміті, домогтися однозначної підтримки України було фактично нереально. Підсумкова декларація саміту G20 чимсь нагадує китайський “мирний план”: за все хороше, проти всього поганого.
Разом з тим Індія, яка дотримується політики нейтралітету, вирішила: якщо на саміті немає першої особи РФ, то не має бути й першої особи України. Якби був Путін, то, можливо, запросили б і Зеленського. Тоді індійський прем’єр Нарендра Моді міг би сказати, що надав майданчик для спілкування лідерів двох країн, які ворогують.
— Як вважаєте, чому від участі в заході відмовився Путін, якому арешт в Індії не загрожував, а також Сі Цзіньпін?
— Справді, Індія не є підписанткою Римського статуту Міжнародного кримінального суду, тому не зобов’язана затримувати Путіна через ордер на арешт, виданий МКС. Але, очевидно, господар Кремля розуміє, що Росія опинилася в ізоляції і йому не вдалося би прорвати її у Нью-Делі. Він би почувався там вигнанцем.
Що ж до Сі Цзіньпіна, то він дав зрозуміти, що зацікавлений у роботі тих організацій, де Китай грає першу скрипку й задає тон — БРІКС, ШОС та інших. А в заходах організацій, де порядок денний визначають США чи G7, Пекін намагається зменшувати рівень своєї присутності (на саміті G20 китайську делегацію очолив прем’єр-міністр) або взагалі не брати в них участі. Тобто це продовження системної конфронтації передусім зі Сполученими Штатами. До слова, Китай виступає проти того, щоб у 2026 році саміт G20 відбувся у США.
— Що означає рішення про приєднання Африканського союзу до G20?
— Це можна розцінювати як підвищену увагу до країн так званого Глобального півдня. Передусім з боку організації G7, яка зацікавлена збільшити свій вплив на ці країни. Разом з тим Індія намагається виступати від імені Африканського союзу. Інтереси G7 та Індії тут збіглися. Африканський союз — це впливова організація, яка може допомогти у вирішенні низки політичних та економічних питань. G20 хоче показати, що її голос беруть до уваги і що з нею рахуються.
