Майже 15 років він працює у країні, де сходить сонце. Спочатку — просто як музикант, а тепер — як диригент. Нині Тарас Демчишин очолює один з молодіжних оркестрів у Токіо й час від часу навідується в Україну...
— Знаю, що ваш брат грає в Iспанії — у Королівському оркестрі, а як ви потрапили аж до Японії?
— Свого часу я навчався у Німеччині як кларнетист, а потім (мені тоді було 23 роки) пройшов конкурс до одного з оркестрів у Японії й там “засів”. Ми дуже багато виступали: мали до 200 концертів у рік! Причому вони сплановані наперед і кожен музикант отримує графік, де все розписано на дванадцять місяців...
Одинадцять років я пропрацював у тому оркестрі, а потім — не грати ж там до пенсії — вирішив організувати свій колектив. Ми виконували в основному музику Бетховена, а також — Гайдна та Моцарта. Згодом я перебрався до Токіо, де нині очолюю молодіжний оркестр. До речі, влітку нам вдалося провести концерт пам’яті Василя Сліпака.
— Цікаво, яка внутрішня атмосфера в японських оркестрах і наскільки вона відрізняється від ситуації у нас?
— Там передусім панує чітка дисципліна. Про запізнення на репетиції не може бути й мови. За дві хвилини до початку всі вже сидять на своїх місцях... Якщо в нас, коли диригент щось пояснює, музиканти можуть між собою спілкуватися, то в Японії так не прийнято. Має бути тиша. Мертва. (Усміхається). Чи може хтось прийти напідпитку? Якби таке сталося, його одразу виженуть із оркестру!
— Якщо не секрет, які заробітки тамтешніх музикантів?
— Вони забезпечені й живуть як середній клас, а іноді й вище. Мають не тільки хороші будинки та шикарні машини, але й дорогі інструменти. Наприклад, струнні привозять з Європи, насамперед з Італії, де можуть викласти за них мільйон доларів. Інша річ, що потім сплачують той кредит усе життя...
Звичайно, диригенти багатші, ніж просто музиканти. Наприклад, я отримував за один виступ 1800 доларів. І це ще мінімум, бо мої відоміші колеги можуть заробляти за концерт 5000 — 10 000 “зелених”. Тому чи варто дивуватись, що дехто має нерухомість не лише на батьківщині, але й за кордоном.
— Ви в Японії не тільки зробили кар’єру, але, здається, зустріли майбутню дружину?
— Так. Асамі — скрипалька, з якою ми разом працювали, а потім одружились. Проте наш шлюб протривав лише три роки... В Японії за традицією у сім’ї всім має керувати дружина. Навіть зарплату, яку чоловік отримує на фірмі, треба повністю віддавати. З мене ж підкаблучника не вийшло. (Усміхається). Ситуація
ускладнилась тим, що під час пандемії у наші стосунки стала втручатися теща... Ми розірвали офіційний шлюб, але залишаємось друзями.
— До чого ви так і не можете “там” звикнути?
— Японці мають дуже багато різних правил, зокрема неписаних, яких слід дотримуватися. А ще вони доволі педантичні (іноді це аж зашкалює) й забюрократизовані. Якщо в Україні сьогодні багато чого вже диджиталізовано, то там усе на папері. Іноді один документ треба підписувати тричі. (Усміхається).
Зазначу також, що в творчих колах у Японії все поділено на групки (такі собі клани), які ворогують між собою. Іноді слід показати, що ти сильний не тільки як музикант. Тобто вміти дати відсіч... Зрештою, там велика конкуренція: лише в столиці — десять професійних оркестрів.
В творчих колах у Японії все поділено на групки (такі собі клани), які ворогують між собою.
— Не можу не спитати, як часто в тому ж Токіо відбуваються землетруси?
— Ой, дуже часто. Раз чи два на тиждень. Більші чи менші. Залежно від того, де епіцентр землетрусу. Звичайно, це страшно (особливо, коли прокидаєшся посеред ночі), але... В Японії будинки спроектовані з урахуванням сейсмостійкості, тому — безпечно. Просто почуваєшся, мов на кораблі. Ну а за хвилину-другу все минає. На щастя.
— Яким ви бачите себе через п’ять років, Тарасе?
— Пандемія поставила деякі плани на паузу, тому... Нині я маю більше вільного часу та їжджу туди-сюди між Японією і Україною. Маю цікаві проекти не лише вдома (наприклад, зі співачкою Slavia), але й у Казахстані та Німеччині. Сподіваюсь, їх вдасться незабаром втілити.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українець став одним із найкращих вчителів у світі за версією премії Global Teacher Award
