Цей гурт існує вже майже 25 років. Його мотор — Фагот (він же Олег Михайлюта) і Фоззі (в миру Олександр Сидоренко). Хлопці давно мають величезну армію шанувальників, яка з часом не змаліла. Їхній останній кліп “Мій демон” зібрав на YouTube майже мільйон переглядів...
— Ви одними з перших серед українських гуртів освоїли формат “вертикальних концертів”, виступивши на даху київського готелю “Братислава”, точніше — його ресторану. Як вам такий формат спілкування з публікою? I в чому були його плюси та мінуси?
— Головний плюс був у тому, що нарешті, після карантину, ми зіграли концерт, на який продавали квитки, — каже Фоззі. — Ми справді дуже скучили за магією живих виступів... І попри те, що не вистачало фідбеку від публіки, все відбулося яскраво, й нам дуже сподобалося.
— Дійсно бракувало фанзони, — розповідає Фагот. — Коли глядач близько, ти бачиш очі людей, що додає “трушності” та якоїсь інтимності. А тут публіка була на балконах готельних номерів — у таких собі віп-ложах. Просто рай для інтровертів... З іншого боку — це прикольно.
— Пісні “Зроби мені хіп-хоп”, яка входила до однойменного альбому, майже 26 років. Вас, перепрошую, не нудить, коли співаєте її на концертах?
— По-перше, останнім часом ми не так часто її виконуємо. Та, коли вона звучить, це вже щось на зразок іспиту для самого себе. Щоразу доводиться складати його по-новому, вигадуючи різні варіанти. По-друге, колись ми придумали фішку: під час гітарного соло відтискатися від підлоги. Тоді в нас було два гітаристи, й програш виходив дуже довгий. І навіть коли один із музикантів пішов, вирішили нічого не змінювати. Це — елемент шоу. Плюс — перевірка самих себе на молодість у м’язах. Таким чином ця пісня такий собі лакмусовий папірець (сміється), чи ми ще в змозі.
— Як ви ставитесь до хейтерів? Обливання музикантів брудом в інтернеті — від якихось комплексів чи від браку культури?
— Та, певно, все разом. Адже твоя реакція — це щось внутрішнє. Дехто з хейтерів придумує особливо брудні штуки, але... По суті — пофіг! Знаєте, я дуже люблю цитату Тома Вейтса: “Ніколи не зупиняйся. Навіть скажена собака не зможе обісцяти потяг, що рухається”. Тому — нехай. Якщо тебе не хейтять, тебе не існує. (Усміхається).
Тому — нехай. Якщо тебе не хейтять, тебе не існує.
— Якби не коронавірус, куди хотіли би при першій же нагоді поїхати?
— У принципі, я їжджу на своєму улюбленому мотоциклі й під час коронавірусу. Просто не за кордон, а в межах України. Наша держава — велика, тож є що подивитися й де кайфанути. Ось повернувся зі Світязя, де провів вікенд. Вчився літати там на кайті, трохи позасмагав і т. д. А так — давно мрію про Нову Зеландію, куди при нагоді обов’язково рвону. Дуже хочеться походити місцями бойової слави гобітів із фільму “Володар перснів”.
— Мені також хотілось би багато куди злітати, — додає Фоззі. — Скажімо, цього літа я збирався відкрити для себе Хорватію, але з об’єктивних причин (усміхається) не вдалося. І пандемія тут ні до чого...
— Власне, не так давно ви стали батьком двійні. Як із дружиною даєте собі раду?
— Ой, це важко. Бо наші бабусі — в Харкові, а через коронавірус не хочеться їх смикати. Бодай тому, що це — небезпечно. Тому наразі намагаємося справлятися самі. Ну, що тут скажеш — весело... Я тепер — помічник мами. Ось зараз спілкуюсь із вами, сподіваючись, що хоч хтось із двох дітей спить, а другого дружина носить на руках. Тож я швиденько відповім на ваші питання й побіжу дивитися, що там і як.
— А книгу, яку планували дописати, вже дописали, чи за тими всіма клопотами відклали в довгу шухляду?
— З книжкою встиг, вона має назву “Чорний хліб”, це історія жінки з Чукотки, яка за дуже незвичайних обставин потрапляє в Україну... Втім не знаю, коли її надрукують, адже нині більшість видавництв стоїть на паузі. Проте я працюю вже над наступними проектами. Скажімо, пишу сценарії для серіалу “Агенти справедливості”. Навесні написав чотири епізоди і, знаєте, було дуже весело: коли ти з немовлям на руках вносиш правки в сцену якогось убивства. (Усміхається). Восени планую продовжити ту “халтурку”... А ще — записуємо в студії нові пісні “ТНМК”. За інтенсивною роботою хочеться пошвидше подолати ту яму, в яку ми всі потрапили. І взагалі — щоб цей скажений 2020 рік нарешті завершився!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Валерієм Харчишиним
