Один із найпопулярніших українських рок-гуртів завжди збирав аншлаги. Що в регіонах, що в столиці. Їхній рекорд — київський Палац спорту, що вміщає майже десять тисяч глядачів! Нині ж про такі концерти можна згадувати з ностальгією та надіятись, що карантин колись таки закінчиться...
— На ваш погляд, як швидко український щоу-бізнес оговтається від того нокдауну, в який його відправив коронавірус?
— Наша ситуація нічим не відрізняється від того, що відбувається у світі, — каже “Експресу” лідер “Другої ріки” Валерій Харчишин. — Там теж зіркам довелося перенести свої концерти або взагалі скасувати. Звичайно, я не Нострадамус і не астролог, тож не можу прогнозувати, коли шоу-бізнес (не тільки український) вийде із нокдауну. Втім, маю відчуття, що це ще надовго. На жаль... Якщо дивитися на європейських колег, то там повноцінні концерти планують відновити на початку наступного року. Наприклад, я маю квитки на шоу гурту Вon Iver у Німеччині, яке мало відбутись у квітні, але перенесено на кінець січня. Думаю, в Україні слід так само орієнтуватися десь на початок 2021 року. Якщо не на початок весни... Безумовно, народ сумує за живими виступами, а ще більше — самі музиканти!
— I чим ви заповнювали той час, якого завжди бракувало, а тепер маєте його вдосталь?
— По-перше, доробили акустичний концерт, що називається “Інша ріка”. По-друге, стали працювати над новим матеріалом: уже готово п’ять композицій, які в майбутньому можуть стати піснями для наступного альбому. Тобто карантин нам дозволив зібратися не для прогону програми перед якимось виступом, а саме для того, щоб творити нові речі... По-третє, я став більше часу проводити з родиною. Якщо раніше концерти “Другої ріки” відбувались зазвичай на вихідних, то тепер у суботу та неділю я вдома. Разом із дружиною та дітьми.
Карантин нам дозволив зібратися не для прогону програми перед якимось виступом, а саме для того, щоб творити нові речі...
— Ви давно перебрались зі сім’єю за місто. Життя подалі від столичного галасу й метушні підживлює вас енергією?
— Я дійсно там заряджаюсь. Натомість у місті не можу довго перебувати. Не те, що не люблю людей, але... Волію їздити туди лише по роботі — насамперед у наш офіс — чи у приватних справах. Інша річ, що кожного разу дуже важко зібратися, аби вибратись зі своєї лісової барлоги. (Усміхається).
— Знаю, що ви затятий автомобіліст. А якої марки ваша машина?
— “Вольво”. Причому в мене вже сьома машина цієї марки. Знаєте, такі автомобілі не для тих, хто любить колотити понти (сміється), а для людей, які цінують безпеку і комфорт... За кермом я майже двадцять п’ять років. Точно не пам’ятаю, бо втратив перше посвідчення водія, яке отримав ще в юному віці. Ну, а перша “тачка” у мене з’явилась, здається, у 1996 році... Думаю, “Вольво” я вже ніколи не зраджу!
— Якби не карантин і закриті кордони, у яких морях-океанах ви хотіли би омочити ноги?
— Цим питанням завжди займається дружина й обирає зазвичай якийсь регіон в Італії. Наприклад, торік ми були на Сицилії. Вона з дітьми поїхала туди на місяць, а потім я долучився на декілька днів. (Усміхається). Цього ж літа виграв наш південний берег, тобто одеське узбережжя Чорного моря. Дружина там уже відпочила, а я заїхав забрати її звідти й теж удав, що відпочив. (Сміється). Одне слово, план із відпустки ми виконали.
— Повертаючись до роботи: на якому етапі фільм Яніни Соколової, у якому у вас одна з головних ролей?
— Так, я граю її чоловіка. Втім, це не документальний фільм, а художній, тому ми не мусимо повторювати все один до одного. Та й було би дивно знімати автобіографію людини, яка нині, слава Богу, жива та здорова. Можливо, це лише забобони, але... З тим фільмом виникла певна затримка через сценарій, який переробляли. Хочеться ж зняти стрічку не просто для “галочки”, а щоб це було достойне кіно.
Нині надходять й інші пропозиції від режисерів. Насамперед — запрошення у серіали. Це буває цікаво, але не те, чим би я хотів займатися. Хоча б тому, що забирає дуже багато часу та обмежує певну свободу, оскільки ти на тривалий час прив’язаний до певного проекту. Натомість я волів би знятись, наприклад, у продовженні комедії “Зустріч випускників”. Мені здається, вона вдалася, та й зніматися було приємно.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Павлом Зібровим
