63-річна авторка роману “Слуга з Добромиля” (за нього свого часу вона отримала Шевченківську премію) не миготить на екранах, як дехто з її колег. Воліє не бігати по теле- і радіоефірах, а працювати вдома. У товаристві улюблених котів, яких має не одного, не двох і навіть не трьох...
— Галино Василівно, якщо вірити соціологам, 48% українців щодня дивляться ТБ, 40% — соцмережі й лише 8% — читають книжки. На ваш погляд, ситуація критична чи взагалі трагічна?
— Ви знаєте, колись Віктор Гюго писав, що книга вбила архітектуру. Потім уже книгу “вбивали” кіно, телебачення, інтернет. Але не вбили. Зрештою, телебачення з усіх цих, так би мовити, жанрів — не мистецтво, як і інтернет. Це лише технології, які з’являються та зникають... Тож не думаю, що колись читали більше. Комерціалізація літератури викликає розчарування у тих людей, яких дійсно можна назвати читачами, та вони ніколи не покинуть це заняття. Але, коли директорка Інституту книги пропонує вилучити з бібліотек твори, які не замовляли впродовж десяти років, то це вже нагадує антиутопії Бредбері, Орвелла і Лема. А отже, треба стати на захист книги, яка в нашому збоченому світі вважається лише товаром.
— До речі, коли слід очікувати нового роману (чи не роману) від Галини Пагутяк?
— Та, мабуть, наступного року. То буде роман для підлітків про УПА в Галичині. В його основі реальна історія юних зв’язкових. Це свого роду посібник із підпільної боротьби. Про всяк випадок. Хоч я й жартую, але насправді прототипи були нонконформістами. Вони так ніколи й не скорились. Один із них досі живий. Дуже достойний чоловік.
— У перелік тридцяти найкращих оповідань незалежної України увійшло й ваше — “Тебе спалить сонце”. Скажіть, це вас потішило, надихнуло чи, може, здивувало?
— Це дуже давнє оповідання... Всі ті рейтинги, переліки досить сумнівні, бо експертами зазвичай є люди, які, напевно, не назвали би навіть п’яти класиків української літератури. Не їм судити, хто кращий, а хто гірший. Думаю, років через тридцять у літературі залишаться зовсім інші імена наших сучасників.
— З ким із колег ви могли би провести у замкненому просторі двадцять чотири години? Тобто від чийого товариства вас не знудило би?
— Яке дивне питання... Колись запитували, з ким би ти пішов у розвідку або в гори. (Усміхається). Знаєте, двадцять чотири години я витримала би з будь-ким зі смертних, якби знала, що після цього кожен із нас піде своїм шляхом.
— Цікаво, ви дружите зі соцмережами? I що думаєте про масове захоплення підлітків ТікТоком?
— Фейсбук я використовую як пошту і для власних дописів. Ну, й для спостереження за суспільними настроями. Цього мені цілком досить. А щодо дітей, то дорослі дядьки і тітки й так знедолили їх, бо залишать у спадок розграбовану отруєну планету. Вони все правильно роблять, бо нічого з цим жахіттям поки що не можуть вдіяти і в майбутньому будуть виживати, а не жити. І нині хлопці та дівчата навчаються цього. Вони вже побули ляльками для своїх мам, і домашніми улюбленцями, і хочуть бути врешті самими собою з правом на помилки й навіть на власне життя. Головне — упіймати їх і втримати на краю прірви.
— Колись ви розповідали мені про домашніх улюбленців, яких тримаєте в своїй міській квартирі. Цікаво, яка їх кількість сьогодні? I як ви дивитесь на ситуацію з безпритульними тваринами в наших містах?
— У мене оптимальна кількість котів — п’ять. Четверо підібрані на вулиці. Щодо ставлення до безпритульних тварин, то поступово воно гуманізується, але тільки в містах. У селах люди значно жорстокіші, й їм ця жорстокість минається безкарно. Хоча, безперечно, впливає на карму. “Всяке диханіє славить Господа” — ось що є основою людяності.
У мене оптимальна кількість котів — п’ять.
— Галино Василівно, не за горами — свята. Зазвичай яку ялинку ви ставите в оселі — натуральну чи штучну? А може — взагалі дідуха?
— Штучну ялинку, бо я збираю скляні фігурки — сучасні й давні. Мені не потрібні в хаті не те, що вбите дерево, а й зламана гілка. Я навіть квітів не рву. А дідух має сенс, коли ти зробиш його з власноруч вирощеної пшениці чи вівса, а не купиш на базарі.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, що просять сучасні малюки у Святого Миколая