Для багатьох вони стали відкриттям цьогорічного нацвідбору на “Євробачення”. І хоч у фіналі хлопці не перемогли, та глядачам запам’ятались. TVORCHI — це дует нігерійця Джеффрі Кенні та українця Андрія Гуцуляка, які творять свою електронну музику в... Тернополі.
— З національного відбору вже минуло трохи часу й емоції дещo вляглися. Скажи відверто: ти не шкодуєш, що TVORCHI брали в ньому участь?
— Ми в жодному випадку ні про що не шкодуємо, — каже “Експресу” 24-річний Андрій Гуцуляк. — Адже це все досвід і можливість бути почутими певною аудиторією. Єдине — не дуже приємно, що нам не вдалося виступити так, як хотілось. Знаєте, я бачив багато заголовків, що TVORCHI когось там звинувачують чи щось типу цього. Ні, ми просто незадоволені тим, що не показали себе так, як планували. Ми ж репетирували, не спали ночами, багато готувалися і хотіли гарно виступити. Але через технічний нюанс нам це не вдалося. (Вокаліст гурту мав проблеми з навушником, через що не чув музики та не міг якісно співати. — Авт.). Ось і все.
— У будь-якому разі армія шанувальників у вас тепер зросла. Ви слідкуєте, скажімо, за цифрами на YouTube?
— Так. Переглядів справді побільшало. Наприклад, у кліпу Believe до нацвідбору було 900 тисяч, а після — понад 1 мільйон 200 тисяч. Звичайно, “Євробачення” стало певним поштовхом... Приємно, що люди позитивно оцінюють нашу музику. Дехто пише, що вона не тільки покращує настрій, але й допомагає вийти з депресії. Були й такі випадки... Безумовно, подібні історії надихають. До речі, ми нормально ставимось і до критики. На відміну від хейту. От як можна сприймати у коментарях вислови типу: та це — лайно. Ну, о’кей: цікава думка. (Сміється). Усе ж просто — якщо тобі щось не подобається, просто не дивися чи не слухай. І тим більше — не примножуй негатив... Кажу, до конструктивної критики ми ставимося без упереджень. Якщо треба над чимось попрацювати, готові це робити та вдосконалюватися.
— А з Джеффрі у вас часто виникають суперечки? Творчі чи не зовсім...
— Ні. Ми неконфліктні особи та маємо девіз: будь-яку ситуацію завжди можна обговорити. Тож якщо іноді (таке трапляється нечасто) і виникають якісь непорозуміння, ми спілкуємося. У цьому ж немає нічого складного — просто треба поговорити один з одним... Щодо творчості, то в нас спільне відчуття того, як усе має бути. Інколи навіть нічого не треба обговорювати. Я зроблю музику (так, як це бачу), він — вокал... Кайф! Звичайно, Джеффрі може порадити мені додати щось у треку. Я прислухаюсь до його думки та пробую. Якщо виходить класно — залишаю, якщо — ні, то — ні.
— Ви обидвоє закінчили медінститут. Цікаво, як фармацевти стають музикантами?
— Насправді не важливо, хто ти за фахом: фармацевт, кондуктор чи будівельник. Якщо хочеш творити — вперед! Коли я зрозумів, що музика — справді моє, то загорівся цим. Певний час розвивався та самовдосконалювався, а тепер ділюся зі світом та людьми... До слова, колись я хотів стати військовим пілотом. Та батьки підштовхнули мене до навчання у медінституті. Вибору не було, я сказав: “О’кей”. Пішов вчитися на фармацевта й мені сподобалося. Сьогодні я задоволений цією освітою, бо набув різних знань, які мені стануть у житті в пригоді. Як мовиться, знання ніколи не бувають зайвими.
— Скажи, яким ти уявляєш TVORCHI років через п’ять?
— Уявляю гуртом, який їздить із концертами по всьому світу, збираючи аншлаги. Наші відеоролики мають велику кількість переглядів — десь приблизно сто мільйонів. (Через п’ять років це цілком можливо). Хотілось би також потрапити у топ-чарти “Біллборд” та побувати на церемонії “Греммі”. Реально це чи нереально, але... Ми будемо робити все для того, аби те, про що я зараз говорю, відбулося. Ну й випускатимемо нову музику!
— А як же мрія сісти за штурвал літака?
— Нині я про це не думаю. Та, можливо, колись мене “перемкне” і, маючи достатньо фінансів, піду на курси пілотів. (Усміхається). У майбутньому все можливо!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Олександром Божиком
