Під завісу року його роман “Хто ти такий?” поважне журі визнало “Книгою року ВВС”. Причому 36-літньому автору вдалося випередити навіть патріарха укрсучліту Юрія Андруховича. Не кажучи вже про чортову дюжину інших — відомих і не дуже — літераторів...
— Артеме, ця відзнака потішила ваше его?
— Якщо чесно — потішила. Будь-якому автору приємно, коли його книжку помічають, відзначають, нагороджують. Хоча з тверезою ясністю усвідомлюю, що будь-яка нагорода — випадок, збіг, суб’єктивність, а іноді — політичне рішення чи культурна ескапада. Так чи так, а книжка здобула перемогу, і це приємно.
— Як відомо, за романом “Хто ти такий?” відзнято художній фільм. На якій стадії цей проект?
— На завершальній. Що там конкретно залишилося доробити — не знаю точно, але нині вирішується, на якому фестивалі відбудеться перший показ. Наразі це не відомо, тому важко прогнозувати, коли відбудеться світова прем’єра, але напевне, що це станеться у цьому році...
— Кажуть, ви уже й наступний роман завершуєте. Якщо не секрет, про що він буде, чи радше — про кого?
— Ще не завершую, але дописую. Потім традиційно сидітиму над ним якісь місяці й доводитиму до пуття все те, що понаписував. Робочу назву не скажу, бо вона страшенно не подобається моїй дружині. (Кінорежисерці Iрині Цілик. — Авт.). Це історично-пригодницький роман з елементами чорного гумору й сатири. Дія відбувається у 1863 році в США.
Головний герой — українець, колишній кріпак, що два роки відвоював на боці Союзу в Громадянській війні, а тепер мандрує від Східного узбережжя вглиб материка до прикордонних штатів. Війна, рабство, політика, любов, смерть, гори й безкраї простори від Вірджинії до Міссурі. Зізнаюся, не очікував такого від себе.
— Чи не траплялись у вас ситуації, коли комп’ютер “з’їдав” уже готові кавалки чи навіть розділи з майбутньої книги?
— Після того, як у 2009 році зникла третина майже завершеного роману (я навіть не зрозумів, як це сталося) “Сині двері зліва”, я став робити постійні бекапи. У ті дні, коли я в процесі писання, то відправляю собі на пошту написане по декілька разів на день. Потім дуже цікаво скачати всі ці файли й відслідковувати, як будувалася книжка. Наприклад, досі маю декілька версій “Хто ти такий?”, де дві третини роману написані від першої особи. Перечитуєш — дивуєшся — це ж узагалі інший твір.
Досі маю декілька версій “Хто ти такий?”, де дві третини роману написані від першої особи.
— А вам доводилось щось писати напідпитку? Чи спиртне й творчість — речі, що не дуже поєднуються? Принаймні, як це у вашому випадку?
— Я з цим експериментував, але нічого путнього не виходило. Тобто в моєму випадку пиши п’яним, редагуй тверезим не працює. От навпаки ще можна. Але пишу я у максимально зібраному й тверезому стані. Ясність думки важливіша за, можливо, знайдений сміливий тон напідпитку. До слова, колись дуже давно написав одне оповідання, покуривши трави. Результат був паршивий, зате сподобався процес. Але ні, більше не експериментую.
— У тандемі з ким із колег ви були би не проти здійснити стрибок із парашутом? Як узагалі ставитесь до екстриму? Що хотілось би спробувати, але наразі лячно?
— Я взагалі людина тривожна, мені зателефонувати електрику чи прийти на ефір на радіо — ще той екстрим. Але я знаю, чого точно не хочу і що мені дійсно лячно. Це повертатися у лави Збройних сил України і йти воювати. Якби була можливість, то на подібний екстрим я взяв би із собою Ернста Юнгера. А краще нікого не брати. І нікуди не йти. Хотілося б весь цей екстрим залишити для цивільного життя.
— За даними Iнституту книги, щодня до рук беруть книжки лише 8 відсотків українців. Причому ця цифра ще в 2018-му була на рівні 11%. У зв’язку з цим ви песиміст чи оптиміст?
— У зв’язку з цим я взагалі не парюсь, бо сам не є частиною цих 8 відсотків, бо ж читаю не щодня. Буває навіть і тиждень минає без читання. А у періоди складних проектів на роботі можу й місяць прожити без книги. Торік я подужав 27 книжок, а свого часу було 50 — 70. Причому раніше дочитував кожну книжку, що брав до рук, тепер же більше половини залишаються з нерозрізаними сторінками. Не йде — не змушую себе. Та й у моєму оточенні багато людей, що взагалі не читають. Не зачіпає.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з першим солістом Віденської опери Денисом Черевичком