Ольга Токарчук: "Професія письменника — одна з найсамотніших у світі"

Лауреатка Нобелівської премії - про уроки пандемії, нелюбов до соціальних мереж і бабусю з Тернопільщини.

Фото зі сторінки письменниці в Instagram
Фото зі сторінки письменниці в Instagram

Сьогодні вона найуспішніша (і відповідно — найтитулованіша) польська письменниця. Ольга Токарчук має дві найпрестижніші європейські премії — Букерівську та Нобелівську. І першу, і другу отримала за “Бігунів”.

Загалом же на рахунку 59-річної літераторки — понад п’ятнадцять книг. Серед них — романи, вірші (свого часу це був її дебют), збірки есе і навіть “екологічний трилер”. Найцікавіші з них перекладені й українською мовою...

“У ЇХНЬОМУ ДОМІ ДВІЧІ СВЯТКУВАЛИ РІЗДВО”

— Пані Ольго, в різні роки мені пощастило спілкуватися з багатьма нобелівськими лауреатами (не тільки письменниками, але й науковцями та політиками), і всі вони, умовно кажучи, ділять життя на “до” й “після”. Той дзвінок зі Стокгольма (зазвичай він застає людину зненацька) перевертає життя з ніг на голову... У вас усе було так само?

— Десь у світі повинні існувати психологи, які спеціалізуються винятково на праці з нобелівськими лауреатами, вміють провести їх через цей важкий час і відповідно налаштувати на життя “після Нобеля” у цілковито нових обставинах. Але в моєму випадку ніщо не було типовим. Я отримала цю нагороду з річним запізненням, а одразу після того прийшла пандемія і затримала все в польоті.

Не відчуваю, щоб моє життя дуже змінилося. Я вдома, працюю, займаюся тими справами, що зазвичай. Єдине — збільшилась кількість обов’язків.

— Не можу не спитати про українське коріння, про що багато у нас писали після присудження вам Нобелівської премії. Якою залишилась у спогадах рідних ваша бабуся, котра жила у селі Токи, що біля Збаража на Тернопільщині?

— Це типова Центральна Європа. Мій батько народився у 1935 році на польських землях (нині — Україна), які після війни потрапили до Радянського Союзу, а він і мої бабуся з дідусем разом із трьома мільйонами інших вигнанців мусили залишити свої домівки й були переселені на землі, що забрали в німців, у Нижній Сілезії. Мій дідусь був католиком, а бабуся належала до Греко-католицької церкви, розмовляла теж українською. Родини були сильно перемішані, в кожному поколінні. Мій батько розповідав, що в дитинстві був щасливий через те, що в їхньому домі двічі святкували Різдво.

— Чув, що ви любите іноді “втікати” з Вроцлава до свого будинку в селі Краянов, де навіть не завжди є зв’язок... Що ще, крім тиші й спокою (не лише зовнішнього, а й внутрішнього), вам необхідно, щоб сісти за стіл та працювати?

— Іноді більше часу проводжу в місті, а іноді у селі. Оскільки маю вільну професію, не мушу бути приписана до якогось одного місця, але це правда, що щоразу частіше мучить мене рухливий і метушливий ритм мого життя, і я відчуваю потребу закоренитися. Тоді — село... Небагато потребую для писання. Тиші, з якою щораз важче, і якогось первинного зосередження. Коли довго не пишу, починаю сильно за тим сумувати.

“УВАЖНИЙ ЧИТАЧ ЗНАЄ ПРО МЕНЕ ВСЕ”

— Коли письменник уже має ім’я і певне реноме, чи легко йому дається кожна наступна книжка? Беручи до уваги, що треба щоразу не розчарувати читачів, а також видавців...

— Впевнено можна сказати, що професія письменника — одна з найсамотніших професій у світі. Це процес перебування у внутрішніх діалогах та монологах. І не можна з середини цього процесу поділитися ним з іншими людьми, оскільки тільки після завершення праці видно цілісність. Для мене початок роботи над новою книжкою рівнозначний стрибку з головою в якийсь новий космос. Писання — це квінтесенція інтроверсії, стимуляція походить зсередини й реакції мають свою точку відліку всередині.

Однак потім настає важкий момент, коли книжка завершена і починається її суспільне життя: читацьке сприйняття, авторські зустрічі, виїзди, лекції. Треба переключитись. Налаштуватися на зовнішнє, на режим екстраверсії. Мені завжди це вдається нелегко, але коли я вже засмакую, шкода повертатися до самоти.

— У “Бігунах” ви порівнюєте письменницьку працю з добровільним ув’язненням в одиночній камері. Вживаючи також такі слова, як психоз, параноя, гра... Чи легко ви відходите після народження чергового роману? I як довго потім його персонажі тримають вас “у полоні”?

— Я завжди почуваюся найбільше пов’язаною з останньою книжкою, особливо, якщо це роман, написання якого завжди забирає багато часу та енергії й вимагає ідентифікації... Тому і надалі відчуваю, що “Книги Якова” для мене найважливіші, хоча дуже люблю й “Анна Ін у гробівцях світу”, маленьку книжечку, яку, мабуть, найбільше перекладають іншими мовами, а написана вона якихось п’ятнадцять років тому. До слова, кожна з моїх книжок певною мірою автобіографічна, навіть якщо має стосунок до мого життя не напряму, а бічними стежками. Уважний читач знає про мене все. Це — бентежить.

Кожна з моїх книжок певною мірою автобіографічна, навіть якщо має стосунок до мого життя не напряму, а бічними стежками. Уважний читач знає про мене все.

— Коли в 2014 році ваш роман “Книги Якова” опублікували в Польщі, не всі зустріли його привітно... Скажіть, ви уже звикли до критики на свою адресу? Iншими словами — чи навчилися не брати близько до серця стріли хейтерів?

— Так, це може звучати страшно, але я справді звикла. Багато речей, через які я колись дуже б переживала, тепер не справляють на мене враження. Хейт став всюдисущим і повсюдним. У березні маю  судове засідання з тими людьми, які хейтували мене чотири роки тому. Маю надію — вони зрозуміли, що робили.

— Ваші твори не раз були екранізовані. Останній проект — “Слід звіра”, знятий Агнєшкою Голланд за романом “Веди свій плуг понад кістками мертвих”. Цікаво, чи при перегляді таких стрічок у вас не виникає якихось інфернальних відчуттів? Враховуючи, що герої, яких ви свого часу придумали, сотворили, виплекали, раптом постають на екрані з крові та плоті...

— Я трактую ті екранізації як новий незалежний витвір. Інший від мого задуму. Шкодую тільки, що візуальний образ діє потужніше, ніж текст, і сьогодні я теж бачу пані Душейко, мою вигадану героїню, як персонаж із фільму. Не можу цього позбутися. У певному сенсі “картинка” вбиває уяву.

Хороший режисер зуміє надати текстові інший вимір. До речі, декілька днів тому я була в театрі на “Бігунах” Міхала Задари (йдеться про Teatr Powszechny у Варшаві. Авт.) — чудовий спектакль, який є чимось своїм і в якомусь сенсі на свій лад переповідає роман “Бігуни”.

“МИ НАСАМПЕРЕД ВЧИМОСЯ ПОКОРИ”

— А як нині виглядає ваш звичайний день? Чи багато справ відкладаєте “на завтра”? I якби доба мала 25 годину, чому ви її присвятили б?

— Колись, мабуть, читанню. Сьогодні — прогулянці. Потребую багато руху.

— Я десь прочитав, що ви відкрили торік власну кав’ярню “Добра новина”. Чия то була ідея, якщо не секрет?

— Це спільна ідея з нашими друзями. Ми робимо в Новій Руді (місто в південно-західній Польщі. — Авт.) літературний фестиваль, і нам дуже бракувало кав’ярні, де можна було б сісти й відпочити, порозмовляти, зустрітися. Якраз продавався малий старий ресторанчик, і ми подумали, що це ідеальне місце... Книги там теж будуть.

— Знаю, що вашим фейсбуком опікується син. У чому ще Збігнєв та інші члени родини допомагають своїй знаменитій мамі?

— Я не дуже люблю соціальні мережі. Не вмію так спілкуватися з людьми, коли не знаю, до кого говорю і не знаю контексту. Тому віддала цей канал моєму синові. А мій чоловік? Боже мій, він займається усім навколо.

— Пані Ольго, в статті, присвяченій пандемії, опублікованій у Frankfurter Allgemeine Zeitung, а потім у The New Yorker, ви написали: “На наших очах випаровується, як дим, цивілізаційна парадигма, яка формувала нас упродовж останніх 200 років — що ми є творцями, усе можемо, і світ належить нам”. Чи можна сказати,  що ви з песимізмом дивитесь у майбутнє? Принаймні найближче...

— Думаю, що ми насамперед вчимося покори. Це старе й дещо призабуте поняття. Людина забула про покору стосовно природи, стосовно сил, що більші, ніж вона сама. Підштовхувана якоюсь неправдоподібною зарозумілістю, чимало знищила навколо себе: живих істот, середовище, краєвиди. Змінила клімат. Тепер готується колонізувати космос.

Пандемія вчить нас, що ми й надалі залишаємось одним із видів на Землі, залежним від складної мережі стосунків, що маємо вразливе, смертне тіло й що наші можливості обмежені. Маю враження, що повертається трохи іронічний афоризм Memento mori, такий популярний у культурному пласті європейського бароко, коли треба було змагатися із жахливими епідеміями, війнами і силами, які людина не могла опанувати. Повернення до бачення світу як таємниці, пошук сенсу людського існування на Землі, питання про природу людини, про присутність зла... Це можуть бути цікаві часи.

Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.

Читайте також про те, як чернігівчанка самотужки навчилась створювати стильні головні убори

Автор: Богдан Бондаренко
Подробиці
Фото: t.me/Koord_shtab

Юсов розповів про складнощі під час перемовин та подякував ОАЕ за підтримку.

20.04
Подробиці
Журналіст з Ірану став бійцем ЗСУ: “Я хочу змінити уявлення світу про іранців”

Курош Сехаті критикує Росію, Іран, Китай та Білорусь - і воює на боці України.

20.04
Подробиці
У Росії розбився 28-річний пілот, який воював проти України

Похорон окупанта, який здійснив понад 300 бойових вильотів, місяць відкладали через погоду.

20.04
Подробиці
Скрін з відео

В ефірі транслювали Великодні богослужіння з Москви й Києва. Але редактори помилилися в географії.

20.04
Подробиці
Фото з відкритих джерел

Росія намагається підготувати грунт для наступальних дій, тому на Сумщині повністю руйнує всі будівлі: за їхньої відсутності оборона територій стає складнішою.

20.04
Cтиль життя
Фото Галини Філіпової

Такі рушники часто є родинними реліквіями, які передають у спадок.

20.04
Розмова з зіркою
Фото Богдана Бондаренка

Заслужений артист України розповідає, як його змінило народження сина, наскільки активно донатить ЗСУ і що допомагає йому боротися зі стресами.

20.04
Подробиці
Скиншот з відео Суспільного

Маргарита і Руслан Виноград, мати і син, які перебували у російському полоні з 17 травня 2022 року, несподівано зустрілись учора, 19 квітня, коли їхали на обмін.

20.04
Подробиці
Фото з відкритих джерел

"Великоднє перемир'я", оголошене Путіним 19 квітня, насправді дає йому легку дипломатичну перемогу.

20.04
Подробиці
Фото: Генштаб ЗСУ

19 квітня російський диктатор Володимир Путін нібито оголосив про Великоднє перемир'я, яке діятиме із суботи, 18 години за московським часом до 00.00 годин 21 квітня. Проте, перемир'я було порушено уже 387 разів.

20.04
Подробиці
Фото: АрміяІнформ

Ворожий дрон кружляв над містом за дуже дивним маршрутом.

19.04
Подробиці
Фото: Deep State

У комбінацію кремлівського диктатора потрапило українське село Шевченко.

19.04
Подробиці
Фото: ДОВА

Про це розповіли полонені РФ, яких вполювали наші бійці під час штурму.

19.04
Подробиці
Фото: т-к Зеленський

В основному вдалось повернути рядових і сержантів.

19.04
Подробиці
Фото: ТАСС

Після кривавих Вербної неділі і Страсної п'ятниці, терорист номер один взяв перепочинок.

19.04
Подробиці
Фото: Офіс Президента

"Для мене була велика честь передати дуже "особисте" послання Володимиру Путіну", - сказав він.

19.04
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Тренер "Динамо" давав настанови підопічним російсьою мовою, чим спровокував скандал.

19.04
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Аналітик видання вважає, що Трамп догоджає Путіну і цим самим зменшує шанси на завершення війни в Україні.

19.04
Подробиці
Фото Телеграфу.

Хлопець лишився фактично сам під проливним "дощем" зі снарядів та мін, маючи важку травму. Як йому вдалося вижити.

19.04
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Вашингтон пригрозив і Росії, і Україні виходом з переговорів, якщо країни затягуватимуть процес припинення вогню.

19.04
Cтиль життя
Фото з архіву Вікторії Гоч

Вікторія Гоч та Роман Кичка навідуються до бійців, котрі лікуються у Рівненському обласному центрі бойової травми.

19.04
Здоров'я
Фото facebook.com/TerytoriaA

Співак не вживає газовані напої та любить ходити пішки.

19.04
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

у терміновому порядку окупований Крим вже залишили майже всі сім'ї старшого офіцерського складу ЧФ російських загарбників.Вони спішно покидають кримський півострів.

19.04
Cпорт
Фото Марії Музиченко

На Кубку світу в болгарській Софії юна спортсменка виборола одразу чотири медалі - три золоті та срібну.

19.04
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Питання нового пакету допомоги Україні у Білому домі навіть не обговорюють.

19.04
Подробиці
Фото Генштабу ЗСУ.

Окупанти планують знищити Сіверськ, адже для них це є проблемою вже три роки.

19.04
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Україна швидко погодилася з планами Трампа щодо 30-денного припинення вогню. Натомість Росія не поспішає підтримати цю ініціативу.

19.04
Подробиці
Фото з Вікіпедії.

Президент США Дональд Трамп заявив, що може припинити усі спроби укладення "мирної угоди" між Україною та Росією в разі відсутності прогресу.

18.04
Подробиці
Фото getty images.

МЗС Китаю назвало "безпідставною" заяву Зеленського щодо постачання зброї до РФ.

18.04
Подробиці
Фото Генштабу ЗСУ.

Заступник міністра розповів, хто може замінити воїнів, які пішли захищати Україну після самого початку повномасштабного вторгнення.

18.04
показати більше