Мій співрозмовник — лауреат Шевченківської премії та десятка інших відзнак. Автор понад двадцяти книжок (одна з найвідоміших — роман про художницю Марію Башкирцеву), а ще громадський дiяч та директор Лiги українських меценатiв. Зрештою, він просто цікава людина...
— Михайле Федотовичу, від чого я зараз вас відволікаю своїм дзвінком? Щось пишете нове чи, може, лише обмірковуєте?
— Я нарешті все відклав та пишу новий роман. Почав його шість років тому, але потім переключився на мемуари (вийшло три томи по 700 сторінок кожен!) і тільки тепер повернувся до задуманого. Це буде політичний трилер. Не документальний, але багато хто себе впізнає. Як і реалії, у яких розгортатимуться події... Планую завершити книжку до літа. Якщо, звичайно, здоров’я не підведе.
— Маєте з тим проблеми?
— Так. Нещодавно знову лежав у лікарні, звідки мене лише на вихідні відпускали додому. (Усміхається). Час від часу виникають клопоти зі спиною: маю у хребті вісім імплантів. Операція з їх встановлення тривала понад десять годин! Тоді було невідомо, чи витримаю, адже в мене ще й серце хворе. Переніс два інфаркти, а потім тричі робили стентування. (Зітхає). Я дуже важко повертався до того, щоб знову ходити своїми двома. На щастя, той складний період уже позаду.
— У всіх бідах і радощах поруч із вами пані Світлана. Вона, здається, ваша четверта дружина?
— Так. Я навіть сам дивуюсь, чому так вийшло. Ніколи не збирався одружуватися чотири рази, але... (Усміхається). Знаєте, є відоме прислів’я: шлюби укладаються на небесах. Очевидно, перші три все ж укладалися на землі... Світлана молодша від мене на чотирнадцять років. Слава Богу, вона не прозаїк, не критик, а поетеса.
Тож у нашій сім’ї немає корпоративного антагонізму. (Сміється). До речі, я ще до нашого одруження був прихильний до її віршів. Мені справді цікаво, що вона пише і як пише... Період від симпатії до шлюбу в нас був тривалий. (У зрілому віці це все дуже складно). Зате тепер ми разом уже двадцять років! Це найдовший мій шлюб.
— У вас троє дітей від різних дружин. Один із синів — відомий кінорежисер, другий — бізнесмен, донька — редакторка журналу. Часто збираєтеся за одним столом?
— Наскільки в нашому житті це можливо. Зазвичай зустрічаємось з нагоди днів народження чи інших свят або подій. А так Мирослав — за кордоном, Святослав — теж, та й донька гасає по світу, як на мітлі. (Усміхається). До слова, молодший син живе сьогодні на Кіпрі (він працює на потужну айтішну фірму) і не раз кликав мене в гості. Зокрема, й тепер — на зимові свята. Та я не хочу відриватися від роботи над новим романом. Волію повністю віддатися писанині. (Сміється).
— Торік у вашому житті сталася трагічна подія: загинула рідна сестра. Поліції вдалося знайти вбивцю?
— Так, його зловили та посадили. Це — переселенець із Донбасу, який рік чи два тому приїхав на Черкащину. В полоні наркотиків він зарубав мою сестру, яка тримала в селі маленький магазинчик. Зайшов до крамниці увечері та з метою пограбування убив Валю. Їй було 56 років. Розслідування цієї справи тривало довго, потім ще й суд відкладали. Тож я навіть не знаю, скільки років дали убивці. Просто не цікавився. Зрештою, це нічого вже не змінить. Знаєте, то дуже болісна для мене тема, бо у Валентини була золота душа. (Зітхає).
— Михайле Федотовичу, на початку нашого інтерв’ю ви згадували про мемуари, які видали протягом трьох останніх років. Восени ж побачила світ ваша дитяча книжка “Рися, що жила на дереві”. Написали її для онуків?
— Двоє з них уже надто дорослі — мають 15 та майже 18 років, а ось наймолодшому — шість. Тож та збірка казок і оповідань якраз може зацікавити Тадея. (Усміхається). Правда, це не нова книжка й складається вона з творів, які свого часу виходили в різних буквариках, читанках і антологіях. Знаєте, коли я був таким “архисерйозним критиком”, син Мирослав мене доймав: “Тату, що ти пишеш?” Я казав — статті. Тоді він знущався: “А щось людське, про мене й для мене, можеш написати?” Після того шантажу (усміхається) на світ з’явились дитячі твори. Тепер же я вирішив нагадати читачам і про таку свою іпостась.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з Ірмою Вітовською
