Самобутня творчість Hurtom (чого лише вартий тембр вокаліста!) — це свіжий подих на українській рок-сцені. Розмовляємо із лідером гурту про життя і творчість.
— Під час карантину ви відпрацювали онлайн-концерт. Скажи відверто — кайфанули?
— Звичайно, ми отримали задоволення, адже любимо те, що робимо, і навіть проста репетиція надихає нас, а тут цілий концерт, — каже “Експресу” 28-річний Юрій Самовілов. — На літо у нас був запланований не один виступ, але... Сталося так, як сталося. Ми намагаємося не дуже переживати з цього приводу й не складати руки. Думаю, восени все відновиться і знову почне працювати. Принаймні ми дуже сподіваємося.
— Ви брали участь у недавньому “Голосі країни”, де навіть стали фіналістом. Що дав вам цей проект? I чи справдилися очікування?
— Мій секрет — ніяких очікувань. Вас не розчарує фільм чи концерт, якщо ви ні на що не розраховуватимете. Спробуйте! На “Голосі” я отримав досвід виступів на багатомільйонну аудиторію, наша пісня “Гармати” пролунала на всю Україну, й досі отримуємо відгуки, а ще — я познайомився з багатьма талановитими людьми. Це більше за будь-які очікування.
— Не можу не спитати, як вам працювалося з Тіною Кароль? Наскільки її телеобраз відповідає дійсності?
— Телеобраз Тіни — одна з причин, чому саме я так побоювався її. На репетиціях вона була дуже чуттєвою, але водночас енергійною та простою, як дівчинка. Проте побоюватись я не перестав. Певно, так на мене діють красиві жінки. (Усміхається).
— Саундтреком до фільму Яніни Соколової стала ваша пісня “Iменем”, записана з Валерієм Харчишиним. До того ви були знайомі?
— Ні, не були. Я йому просто написав та запропонував долучитись. Валерій одразу ж відповів, але потім взяв певну паузу, щоб усе обдумати.
Через деякий час він зателефонував мені й запропонував свій план дій щодо пісні. Попри щільний гастрольний графік, нам вдалося знайти пів дня, щоб попрацювати тоді в студії. На щастя, ми все встигли. Що також тішить і наводить на думку, що все було правильно й круто зроблено.
— Це правда, що всі музиканти Hurtom — переселенці?
— Так. Учасники нашого гурту — з Донецька чи області. А не так давно до нас долучився басист, і за збігом обставин — він теж із Донбасу. Цікаво й те, що ми всі, хоч і більш-менш одного віку, але познайомились уже в Києві. Погодьтесь, щось у цьому є.
— Наскільки важко вам дався переїзд чи, може, прийняття рішення про переїзд із Донецька до Києва у 2014 році? До речі, пісня “Просто дай мені знати, коли стихнуть гармати” народилася тоді?
— Рішення про переїзд приймати не доводилось, і тут усі переселенці мене зрозуміють. В один день існування у місті стало просто неможливим. Усі мої знайомі виїхали в одні й ті самі декілька днів. Ми це зробили чи не останнім поїздом, адже через добу було припинено залізничне сполучення... А “Гармати” були написані наприкінці 2013 року і, в певному сенсі, стали пророчими. На жаль.
“Гармати” були написані наприкінці 2013 року і, в певному сенсі, стали пророчими. На жаль.
— Вас у колективі — четверо. Як знаходите порозуміння та чи доходить справа до конфліктів? На творчому грунті, звичайно...
— Дискусія триває весь час, але інакше неможливо. Тут, як на мене, головне — вміння знаходити спільний знаменник. У нас виходить. До того ж сама наша формація виникла природно та раптово, як і кожен учасник у ній. (У мене ніколи не було планів створення подібного колективу чи його розширення). Я дуже сподіваюсь, що нам вдасться зберегти подібну невимушеність у всьому.
— Знаю, що у вас маленька дитина. Як вона реагує, коли тата показують по телевізору? I чи має дружина якийсь стосунок до музики?
— О, вона дуже мене підтримувала під час зйомок, а тепер тішиться можливості переглядати відео на YouTube. У дворі всі друзі доньки спостерігали за моєю участю у шоу і пишаються нашою дружбою. Це найприємніше. Щодо дружини — ні, вона не музикантка, але все ж — моя найближча порадниця у будь-яких питаннях, і в музиці в тім числі. Ми разом років вісім, а одружені — п’ять. Причому одружились уже в Києві, через пів року, як переїхали до столиці... Дружина мене завжди підтримує, тому я щасливий!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з повітряним гімнастом Олексієм Кононовим
