Ця група була створена — страшно подумати — понад 35 років тому. За той час не раз змінювався склад (від музикантів до вокалістів). Був певний період, коли “Мертвий півень” взагалі впав у летаргійний сон. Проте два роки тому колектив здійснив гучний камбек — уже з новим солістом — і відтоді активно набирає обертів. Виступає на фестивалях, записує пісні, знімає відео.
— Юрію, ви представили публіці новий кліп “Література”, у фіналі якого рубають сокирою і спалюють книжки Достоєвського, Толстого, Маяковського... Чи була вже реакція російських ботів?
— Такої широкої реакції я ще не бачив, а на окремі гнівні коментарі у соцмережах натрапляв. Що було цілком прогнозовано, адже москалі завжди “очень болезнено” сприймають, коли не вони, а їх атакують. Це теж дієвий спосіб контрпропаганди. Варто використовувати культуру, щоб контратакувати цінності, які Росія насаджувала в нас якщо не століттями, то роками точно.
Власне в кліпі ми наводимо цитату Оксани Забужко, що на початок війни книжковий ринок в Україні на 90% був російським. Як результат відбувалася тотальна русифікація. Інша ситуація сьогодні, коли спостерігається відродження українського книгодруку. Можна згадати бодай велику кількість літфестивалів, що з’явились. Важливо втримати цю тенденцію.
— Анонсовано, що ця пісня увійде до нового альбома “Поезія хмільних дворів”. На якому він етапі?
— Альбом на стадії підготовки до релізу, тобто він давно записаний. Деякі сингли з нього ми уже видавали: наприклад, наші колаборації із Сергієм Жаданом та Юрком Іздриком. Ще сім треків раніше не публікувалися. Тепер ось працюємо над обкладинкою, а також хочемо випустити вініл. Плануємо, що альбом “Мертвого півня” вийде в середині жовтня.
— Ви згадали про Сергія Жадана. А як ставитеся до його музичних експериментів?
— Мені загалом подобається все, що робить “Жадан і Собаки”. Єдине — не можу сказати, що це цілком моє. Я більше тяжію до класичного року. Проте бачу, скільки в них молоді на концертах і як вони заряджають людей. Це — прекрасно! Сергій справді панк-зірка нового покоління. Причому, що цікаво: багато хто спершу дізнається, що є такий гурт, а вже потім — що його соліст ще пише якісь книжки. (Усміхається).
— Вас знають не тільки як співака й музиканта, а і як автора біографії лідера “Братів Гадюкіних” — “Всьо чотко”, що навіть стала Книгою року ВВС. Дебют — і одразу відзнака. Це надихає чи, навпаки, збиває з пантелику?
— Звісно, то мене потішило. Це була грандіозна робота багатьох людей. Не лише моя, а й видавництва. Приємно, що це все недаремно. Бо книжка, можна сказати, писалась передусім для себе. Я хотів зафіксувати свої думки про “Кузю” і взагалі ту всю історію. Проте нині я вже збираю матеріали на наступну книжку: цього разу про гурт “ВВ”. Робота йде дуже важко — не всі колишні учасники хочуть говорити, але сподіваюсь, що все вдасться.
— Скажіть, кому з українських артистів ви б не подали руки?
— Ну, тим усіляким зрадникам типу Потапа й Винника. Вони повтікали за кордон, займаються там клоунадою і далі знущаються з української культури. Ніколи про них особливо не думав, але нині реально зневажаю таких людей. До тих же, хто залишився в Україні — навіть “перефарбованих”, у мене немає ніяких претензій. Працюють собі та й нехай.
— Нещодавно ви виступали у Києві з учасницею “Євробачення” Катериною Павленко з гурту Go-A. Наскільки залишились задоволені результатом цієї співпраці?
— Надзвичайно задоволений. Це була моя давня мрія. На мій подив, Катя дуже добре знає творчість “Мертвого півня” і колись слухала його пісні. Вона — чудова співачка. Має неймовірний вокал у декілька октав. На сцені ж — суцільна харизма! Одне слово, це людина з нашої когорти. Як, до речі, й “Жадан і Собаки”. Це такий справжній рок-н-рол. (Усміхається).
— В Україні стартував нацвідбір на “Євробачення-2026”. Якщо трохи пофантазувати й уявити, що “Мертвий півень” подає заявку на участь. Таке можливо?
— Свого часу я вже про це думав. То дуже гарний ліфт для популяризації творчості й чимало артистів ним користають. Навіть не заради того, щоб кудись пройти, а просто “засвітитися” чи нагадати про себе. Не впевнений, що всі колеги по гурту погодяться, але... Відсотків 15 — 20 можна дати цій ідеї.
— Повертаючись до початку нашої розмови. Як би ви продовжили речення: ніколи не прощу Росії..?
— ...злочини проти українського народу. Ця країна стільки заподіяла нам лиха! Думаю, що ближче до кульмінації війни, то їхні злодіяння, на жаль, ставатимуть жахливішими. Щоденні обстріли наших міст, у яких гинуть діти, страшенно пригнічують. У мене самого доволі малі діти, за яких я теж постійно переживаю. Ми ховаємося в укритті... Я переконаний: Росія — наш екзистенційний ворог.
