Моїй співрозмовниці лише 19 років, а вона вже зіграла головну роль у повнометражному кіно. Варвара Лущик знімається також у кліпах українських зірок: її можна побачити у “Полуничному небі” Pіаnобой і “Коли ми станем собою” “Океану Ельзи”, що вже зібрав понад півтора мільйона переглядів на YouTube...
— Варваро, для вас запрошення Святослава Вакарчука знятися у відеокліпі було несподіваним?
— Пропозиція від “Океану Ельзи” надійшла до агентства, з яким я давно співпрацюю. Чесно скажу: отримати запрошення від такої популярної групи я була дуже рада. Тим більше, що і з режисеркою Анею Бурячковою, і з оператором нам уже доводилось працювати у Pianoбой. Я знала, що творчий процес буде хорошим, а його результат — якісним. Тому, власне, й погодилась.
Зі Святославом Вакарчуком ми познайомились ще до зйомок — на примірці. Це спеціально зробили для того, щоб потім було легше на самому майданчику. Хоч часу було обмаль (як у нього, так і в мене), вдалося знайти спільну мову. І на зйомках згодом ніяких проблем або незручностей не виникало. А це — найголовніше!
Зі Святославом Вакарчуком ми познайомились ще до зйомок.
До речі, попри те, що існував певний сценарій відеокліпу, всі були відкриті до нових ідей. Скажімо, спочатку не планувалась поява в кадрі бультер’єра. (Це взагалі пес костюмера). Проте ми так потоваришували, що було вирішено його знімати. Чи не було мені страшно? Абсолютно. Це найдобріший собака, якого я коли-небудь бачила. (Усміхається).
— А наскільки хвилюючою свого часу для вас виявилась пропозиція зіграти у фільмі “Гуцулка Ксеня”? Це ж ваш дебют у кіно й одразу — головна роль...
— Щиро кажучи, спочатку було трохи страшно. (Усміхається). Я ж на той час ще навчалась у школі. Знаєте, коли надійшло повідомлення, що мене таки затвердили на роль та надіслали сценарій (мовляв, час уже вчити), я не могла навіть повірити. Прийшла до мами, показую свій телефон і кажу: “Невже це справді мені?” (Сміється).
Я дуже вдячна режисерці Олені Дем’яненко за велику довіру. Вона від початку вважала, що це завдання мені під силу... У нас перед зйомками був тривалий підготовчий процес. Я вчилась співати, грати на акордеоні, танцювати. Часто бачились з іншими акторами. Тож ще до старту фільмування знала половину колективу і, в принципі, ми непогано потоваришували.
— А як в Академії образотворчого мистецтва й архітектури, де ви навчаєтесь, сприйняли успіх фільму? Його ж навіть відзначили гранпрі на кінофестивалі в Японії...
— Успіх, про який ви кажете, помітили тільки мої найближчі одногрупниці, котрі ходили на прем’єру. Багато ж хто й досі нічого не знає. І взагалі — не можу сказати, що мій дебют у кіно щось змінив чи, тим більше, полегшив. Навіть коли треба було їздити за кордон на презентації фільму, доводилось приносити в академію листи з посольства.
Аби викладачі розуміли, що я не просто пропускаю пари, а маю важливу причину. Одне слово, було зовсім не просто.
— Чи потішили ваше “его” поява білбордів на вулицях міст, зйомки на телебаченні й у глянцевих журналах? Враховуючи, що вам лише 19 років...
— До того я певний час працювала моделлю, тому фотосесії були для мене не новиною. (Усміхається). Тут скорше треба говорити про відчуття відповідальності. Не тільки за свою роль, але й за фільм загалом... Знаєте, було дуже приємно, що за “Гуцулку Ксеню” мене номінували на “Золоту дзигу”. Направду — я не очікувала, що мою роботу оцінять на такому рівні... Та в будь-якому разі корона на голові у мене не з’явилась. Я не зазналась, а якби й зазналась, то, напевно, не зізналась би вам у цьому. (Сміється).
— А як ваш хлопець реагує на все? Підтримує чи більше критикує?
— Не знаю, про кого ви говорите... Нині я думаю про кар’єру, а не про особисте життя... Тому ніяких романтичних пошуків не веду. (Усміхається).
— Знаю, що ви серйозно захоплюєтесь фотографуванням. Це, мабуть, вплив батька — відомого оператора?
— Так, я захоплююся фотографією. Люблю знімати на плівку. І саме тато подарував мені перший фотоапарат — стареньку “Смєну”, бо на ній легше зрозуміти теорію, якої батько мене навчав. Пояснював, наприклад, усе про експозицію, витримку і т. д. Ми разом проявляли декілька перших плівок. Тобто в таких випадках кажуть: яблуко від яблуні недалеко падає. (Усміхається). Нині, правда, я зробила певну паузу, але незабаром, сподіваюсь, знову повернусь до фотографії. Мені справді це цікаво!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю з лідером гурту Mad Heads
