Данило Каменський здобув увагу шанувальниць, зігравши у фільмі-фентезі “Сторожова застава”, що став лідером українського прокату. Нині ж поєднує зйомки в нових проектах із навчанням в університеті кіно, театру і телебачення ім. Карпенка-Карого. А наступного тижня популярний актор святкуватиме 20-річчя...
— З цієї нагоди, певно, влаштуєш вечірку, Даниле?
— Чесно кажучи, поки що не знаю. Цього року навіть друзів немає бажання збирати. Навпаки — хочеться поїхати кудись якомога далі. Не знаю чому... З наближенням дня народження ловлю себе на думці: це ж мені уже “стукне” двадцять років! І до тієї дати можна було встигнути набагато більше. Тож я стараюсь зосереджуватись не на тому, що було зроблено вчора, а на тому, що належить зробити завтра.
— Після успіху в “Сторожовій заставі” в яких фільмах ти ще знімався?
— Цього року на екрани вийшло три стрічки. Узимку — “Пекельна хоругва, або Різдво козацьке”, де я зіграв Чортеня. Щоправда, мене там так загримували, що впізнати досить важко. На обличчі за допомогою спеціального клею щодня нарощували волосся. Процедура забирала майже годину до зйомок і стільки ж — після. Це було справді нелегко. (Усміхається). Поза тим — весною відбулась прем’єра серіалу “Два серця”, а цієї осені — повнометражного фільму “Забудь”.
— Остання стрічка, здається, про долі людей, яких покалічила війна на Донбасі?
— Так. У мене там просто чудова роль. Зйомки тривали півтора місяця й відбувались як на Київщині, так і на Сході України. Звичайно, працюючи над фільмом, я довідався чимало нового. Зокрема, почув із уст реальних людей багато історій, які можуть викликати справжній шок...
До речі, як тільки все почалось на Донбасі, ми з мамою були волонтерами “Полтавського батальйону небайдужих”. Збирали тоді продукти, необхідні речі, медикаменти та гроші для солдатів. Я — патріот і весь час переживав (та й сьогодні переживаю) за те, що “там” відбувається.
— А цього літа ти брав участь у якихось цікавих проектах?
— Так. У короткометражці “Сіль для моря”. Це фільм про булінг. Я зіграв там антигероя, тобто негативного персонажа. Хоча, коли вчився у школі, сам не раз був жертвою таких хлопців... Тепер же вони набиваються до мене в друзі, але я їх просто ігнорю. (Усміхається). Так іноді буває: ті, кого булили, стають потім успішнішими, ніж ті, хто з них знущався... У будь-якому разі — минуле повинно залишитись у минулому.
Коли вчився у школі, сам не раз був жертвою таких хлопців...
— Нині ти навчаєшся у столичному університеті. Як викладачі ставляться до зіркового студента і чи роблять якісь поблажки?
— Ні. Абсолютно... У цьому виші дуже багато хлопців та дівчат, які поєднують навчання і кар’єру. Правда, викладачі сприймають це по-різному: хтось категорично проти, хтось — навпаки. Мені ж поталанило з майстром: це — режисер Дмитро Богомазов... Знаєте, коли ти приносиш певний матеріал та показуєш, що справді працюєш і розвиваєшся, то нічого страшного в твоїй періодичній відсутності немає... Нині я вже на третьому курсі й мені подобається вчитись.
— Як відомо, свого часу ти потрапив у ДТП, отримавши складні травми. Потім досить довго тягнувся суд. А чим усе закінчилось?
— Суд визнав провину водія, але той не з’явився на виголошення вироку. (На жаль, у нашій країні таке можливо). Опісля ж того чоловіка ніхто не бачив. І наразі правоохоронні органи не поспішають його розшукати. Хоча минуло, напевно, вже півтора року. (Нагадаю, що Данила Каменського збила у Києві вантажівка, внаслідок чого він два тижні перебував у комі, а потім тривалий час ходив на милицях. — Авт.).
— Пригадую, два роки тому твої стосунки з коханою проходили випробування відстанню, адже ти перебрався до Києва, а вона залишилась у рідній Полтаві. Якщо не секрет, ви ще разом?
— Ні, ми розстались. Наші життєві шляхи розійшлися через різне розуміння цілей, майбутнього і всього решта. Вона мала свої плани й не захотіла переїздити до Києва. Втім, ми залишились друзями та спілкуємося. Одне слово, все добре... Нині ж моє серце вільне. (Усміхається).
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як американська музикантка безповоротно закохалась в Україну
