У Ближніх печерах лаври зберігаються мощі 79 святих, а в Дальніх — 49. Оскільки в УПЦ МП їх завжди вважали своєю власністю, то реліквіями розпоряджалися на власний розсуд.
До прикладу, митрополит Павло Лебідь ще у 2005 році презентував часточки мощей 82-х святих із Києво-Печерської лаври Олександро-Невській лаврі, що у Петербурзі. У 2015 році в Академічному районі Москви побудували дерев’яний храм на честь Всіх преподобних отців Києво-Печерських. Туди теж привезли частинки мощей Києво-Печерських святих. Як і в храм Зішестя Святого Духа в Саратові. У 2008 році ковчег із часточками мощей ста святих Києво-Печерських передали також у Спасо-Преображенський собор у Хабаровськ. Та чи мав право намісник лаври так розпоряджатися реліквіями?
— По-перше, треба розуміти історію Церкви. Реальну історію, — каже Сергій Кролевець, гендиректор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у 1995 — 2010 роках, український реставратор, голова Всеукраїнської асоціації музеїв. — Києво-Печерський монастир, згідно з літописними джерелами, виник у ХІ столітті. Київська митрополія, яка виникла у 861 році, у той час входила до Константинопольського патріархату. Це тривало аж до кінця ХVІІ століття. І лише у 1686 році патріарх Константинопольський надав Москві право затверджувати обраного в Києві митрополита. Проте московські патріархи, хто б що не говорив, не мали жодного стосунку до зародження чернечого життя у Києво-Печерському монастирі, до пантеону святих Києво-Печерської лаври. Більшість з них, упокоєних у Ближніх і Дальніх печерах на території Києво-Печерської лаври, канонізовані ще до зміни підпорядкованості Київської митрополії Москві. Та, попри це, мощі святих Києво-Печерської лаври передавалися у Москву, в Сибір у нові храми, які лише закладалися. Це відбувалося постійно.
— Хто зазвичай передавав ці мощі?
— Багато мощей у Росію передавав намісник Успенської Києво-Печерської лаври, митрополит Павло Лебідь. Які це мощі? Невідомо. Але інформацію про це можна зібрати. Щоправда за останні 10 років жоден з міністрів культури за це не брався. Хоч мощі Києво-Печерських святих — це святині, які взагалі неможливо оцінити. Вони безцінні.
— Кому ж по праву вони належать?
— У 1990 році ще Рада Міністрів УРСР (тобто радянський уряд) ухвалила постанову про передачу їх УПЦ МП. Цю постанову треба терміново скасувати. Я говорив про це всім міністрам культури. Бо вона — юридично шкідлива для України. Ті, хто готував і підписував постанову, просто виконували партійні завдання з Москви. Не було жодних підстав передавати мощі Києво-Печерських святих саме цій конфесії.
— Чи мав право намісник лаври передавати комусь частинки мощей?
— Згідно з православною традицією, практикується передача часток мощей братським церквам. Зрештою, як і в католицизмі й навіть у буддизмі (шаріра), — розповідає Людмила Филипович, релігієзнавиця, докторка філософських наук, професорка, завідувачка відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАНУ. — Хоча частіше мощі як реліквії передають на якийсь час релігійним громадам або у монастирі для вшанування вірними.
Загалом Церква, а не держава, зараховує праведників і мучеників до лику святих і визнає їхні останки мощами. Але є питання щодо того, якій саме Церкві вони мають належати. Візьмімо, наприклад, мощі преподобного Агапіта Печерського, цілителя. Тоді, коли він жив і помер (у другій половині ХІ століття), ні УПЦ МП, ні ПЦУ не було.
До слова, знаю, що хасиди просили віддати їм останки цадика раббі Нахмана, які зберігаються в Умані. Україна на це не погодилася, мотивуючи тим, що вони — національне надбання.
● С. Кролевець:
— Звісно, що намісник лаври передавав мощі відповідно до канонів. Бо церковними правилами передача мощей дозволяється. Та чи це в інтересах держави?
Ми не знаємо, в якому стані мощі й за яким принципом їх роздавали. Чи це були соборні рішення, чи намісник просто торгував цими святинями? Десятки, якщо не сотні, частинок мощей він роздав, вирішуючи якісь свої питання у такий спосіб. Так мощі потрапляли і в приватні руки. На мою думку, всі ці реліквії, безумовно, національне надбання. І найголовніше завдання сьогодні — створити комісію, яка визначить рівень їх збереженості.
