Нерідко діти йдуть з дому добровільно. То що ж найчастіше штовхає їх на такий вчинок?
— У 2022 році ми отримали звернення щодо зникнення 11 264 дітей, а минулоріч — 15 246. Поліції вдалося розшукати 10 900 та 13 132 дитини відповідно, — каже Анатолій Серединський, перший заступник начальника департаменту превентивної діяльності Національної поліції.
— Перш за все йдеться не про втечу з приміщення, як таку, а про втечу від проблем, які дитина вже не може терпіти у своїй сім’ї, — каже Олена Хролікова, практична психологиня, соціальна педагогиня, спеціалістка з EMDR-терапії. — Я б поділила причини втечі на три категорії. Перша — несприятливі умови в сім’ї: наприклад, батьки не беруть участі в житті дитини, не знають, чим вона цікавиться, які в неї проблеми. Або ж навпаки: порушують особисті кордони дитини. Втеча з дому може бути протестом власне проти байдужості або такого нав’язливого піклування.
Також діти втікають з дому, коли постійно чують такі фрази: “ти маєш робити те, що я скажу”, “ти маєш мене слухати, бо я тебе забезпечую”, “ти тут ніхто”, “ти не маєш права голосу”. Втечу може спровокувати й психологічне, фізичне чи сексуальне насильство.
Я працювала з 13-річною дівчинкою, яка разом зі своїми братами й сестрами після смерті мами залишилися жити з вітчимом. Вітчим зловживав спиртним і, за словами дівчинки, домагався її. Дитина втекла з дому, думала навіть про самогубство. Але її зустріли небайдужі люди та викликали поліцію. Дуже важливо повірити дитині в таких випадках. Тепер дівчинка живе в дитбудинку.
— Які ще можуть бути причини втечі дитини з дому?
● О. Хролікова:
— Певна модель поведінки в сім’ї. Наприклад, дитина бачить, як мама й тато сваряться, потім хтось з них може піти з дому на якийсь час. Далі дитина спостерігає, як один із батьків хвилюється, починає шукати іншого. Дитина це повторює, щоб через неї також хвилювалися, шукали її...
Зрештою, у дитини може бути й межовий розлад особистості. Вона має нестабільний настрій, імпульсивність, труднощі з побудовою стосунків, а також схильність до самоагресивної поведінки або ж дромоманії (синдром бродяжництва) — це розлад соціальної поведінки, який виражається у нездоланному бажанні до безцільного блукання.
— У якому віці діти більш схильні до таких кроків?
● О. Хролікова:
— Критичний вік — 10 — 15 років. Психіка підлітків у цей період особливо чутлива й вразлива. Діти з благополучних сімей найчастіше втікають з дому, коли у родині немає взаємопорозуміння. Причиною може бути й самопротест. А в неблагополучних сім’ях утеча з дому це зазвичай спосіб самозахисту.
— А бувають випадки, коли підлітки просто хочуть налякати батьків, — додає Галина Войтович, волонтерка пошуково-рятувальної асоціації SARVA. — Нещодавно до нас зателефонували на “гарячу лінію” і повідомили, що зникла дитина. Згодом виявилося, що це підліток зімітував голос дорослого й сам заявив про своє зникнення. Навіщо? Щоб батьки попереживали. Йому видався такий вчинок смішним...
— Як запідозрити, що дитина планує втечу з дому?
● О. Хролікова:
— Насторожити має зміна поведінки. Наприклад, дитина закривається у собі, не йде на контакт з батьками, часто плаче. А часом навіть заявляє про свій намір: “Я від вас піду”. Потрібно вислухати дитину, разом проаналізувати причини цього бажання і спробувати знайти вирішення проблеми.
— Час до часу можна побачити інформацію про пошуки зовсім маленьких дітей. А як вони губляться?
● Г. Войтович:
— Такі випадки особливо поширені в сільській місцевості. Наприклад, батьки пораються по господарству, а дитина виходить за ворота і йде, як кажуть, пізнавати світ. Торік у Харківській області так зникла дворічна Віолетта. Її чотири доби шукали тисячі людей. Знайшли дівчинку за шість кілометрів від дому. На щастя, вона вижила.
Пригадую випадок у Київській області. Маленький хлопчик грався на дитячому майданчику, але раптом взяв самокат і поїхав у невідомому напрямку. Дитину знайшли аж у кукурудзяному полі. Він не відгукувався на чужий голос, а просто в якийсь момент став на весь зріст і пошуковці його помітили. Тож часто ми просимо матерів записати свій голос на диктофон, зокрема те, як вони кличуть своїх діток.
— Що робити, коли дитина зникла?
● А. Серединський:
— Негайно звернутися із заявою до поліції за телефоном 102 або особисто в найближчий відділ. Слід надати фотографію, яка відповідає віку дитини та на якій чітко видно її обличчя. І повідомити якомога більше інформації про неї: особливі прикмети, відомості про стан здоров’я, у якому одязі востаннє була та які речі при собі може мати (документи, мобільний телефон тощо). Варто пригадати коло спілкування дитини (номери телефонів друзів та їхні адреси), якими соціальними мережами користується. Якщо зникненню передували сварка чи конфлікт у родині, це не можна замовчувати — кожна дрібниця важлива.
● Г. Войтович:
— У маленьких дітей спрацьовує фотографічна пам’ять. Тож часто вони йдуть туди, де раніше гуляли з батьками. Пригадайте, куди саме, й назвіть ці місця поліції.
