МКС поклав провину за це на трьох високопосадовців із самопроголошеної Південної Осетії та російського генерал-майора В’ячеслава Борисова. За словами керівництва суду в Гаазі, саме ці люди відповідальні за незаконне позбавлення волі, катування і нелюдське поводження, приниження людської гідності, захоплення заручників і незаконне переміщення цивільних осіб під час російсько-грузинської війни.
У Міністерстві юстиції Грузії заявили, що рішення суду в Гаазі повністю підтвердило правоту Грузії — вони ним задоволені, хоча й МКС не визнав вину Росії як держави, що розв’язала війну.
Розслідуванням цієї справи займався офіс прокурора Каріма Хана, котрий нині проводить розслідування воєнних злочинів і в Україні. Чи не уникнуть перші особи РФ відповідальності за злочини в Україні, як це сталося у війні в Грузії. Про це говоримо з Тетяною Печончик, головою правління Центру прав людини ZMINA, та Олександром Павліченком, виконавчим директором Української Гельсінської спілки з прав людини.
— Чому Міжнародний кримінальний суд прийняв саме таке рішення?
● Т. Печончик:
— Тут хочеться поділитися думкою колеги з Грузії Сімона Папуашвілі, який є програмним директором Міжнародного партнерства з прав людини (IPHR, Бельгія). Сімон присвятив багато зусиль цьому розслідуванню і збору доказів. Він каже, що його, як людину, яка 14 років свого життя присвятила збору доказів та розслідуванню міжнародних злочинів, скоєних під час російсько-грузинської війни 2008 року, дуже розчарувало це рішення Офісу прокурора МКС. Адже розслідування зосередило свою увагу на злочинцях середньої ланки, які чинили злочини проти людяності у Південній Осетії.
Хоча Офіс прокурора мав достатньо доказів, що ці злочини були сплановані в Кремлі, вони не стали звинувачувати нікого з вищих російських чинів. Це виглядає як політичне рішення, ухвалене таким чином, щоб не засмучувати держави-учасниці Міжнародного кримінального суду.
● О. Павліченко:
— Оголошено підозру трьом колишнім чиновникам так званої Південної Осетії. Четвертий підозрюваний генерал-майор ЗС РФ В’ячеслав Борисов минулого року помер. Видано ордер на їх арешт. Будемо дивитися наскільки буде дієвою процедура притягнення до відповідальності в цьому випадку.
Питання, чому Росія не несе відповідальності за вчинення тих злочинів, а вони перекладенні на конкретних виконавців, залишилося без відповіді.
— Чи не існує небезпеки, що МКС колись прийме аналогічне рішення щодо війни в Україні, визнавши винними у війні когось з ватажків “ЛНР” та “ДНР”, а не Росію, як цього не допустити?
● О. Павліченко:
— Ситуація в Україні й грузинський конфлікт кардинально різні. Зокрема з кількістю та тяжкістю злочинів, які вчинялися під час російської воєнної операції по захопленню Грузії.
● Т. Печончик:
— Теж сподіваюся, що ні. Крім того, деякі воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні в ході широкомасштабної російської агресії й організовані вищим керівництвом, не так уже й складно розслідувати. Наприклад, масові удари по енергетичній інфраструктурі, які призводять до страждання цивільного населення. При цьому російський президент по телебаченню відкрито визнає відповідальність за ці удари та їх мету — зламати, затероризувати український народ.
— А може, щоб уникнути такої небезпеки краще створити Спеціальний трибунал по злочину агресії Росії проти України? Що для цього потрібно?
● Т. Печончик:
— Для того, щоб Спеціальний трибунал щодо агресії Росії проти України був ефективним, потрібне його визнання на рівні світової спільноти, бажано через ООН. На рівні Радбезу ООН його створення заблокує Росія через право вето, тому інший доступний інструмент — використання Генасамблеї ООН, яка могла б проголосувати відповідну резолюцію, у якій закликати генсека Організації Об’єднаних Націй укласти угоду з Україною про створення такого трибуналу. Головна тут складність — переконати якомога більшу кількість країн світу (бажано не менш як сто) проголосувати за таку резолюцію.
● О. Павліченко:
— Поява Спеціального трибуналу цілком реальна. Для цього потрібно, щоб було рішення Генасамблеї ООН, котре визначить мандат цього суду, межі його застосування, специфіку притягнення до відповідальності тощо.
