Мабуть, усі перед новорічно-різдвяними святами сподіваються на диво. А надто ті, хто живе в бідності й самотності. Для них дивом може стати шматочок свіжого хліба чи навіть просто співчутливе, підбадьорливе слово. Мій текст — про життя таких людей. Аби пізнати його більше, я два дні працювала з медсестрами Медико-соціального центру Львівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України, які опікуються знедоленими.
...Десята ранку. Ми з медсестрою Любов’ю Папроцькою вирушаємо в дорогу. У торбинці пані Люби — тонометр, шприци, ампули, перев’язувальний матеріал. А цього разу ще й додалися пакети з продуктами, придбані за кошти німецького доброчинного фонду. Величенькі такі — кілограмів із 10 кожен. Тож беремо по одному й вирушаємо в дорогу.
ЮРІЙ
“О, як я вас чекав!” — перший із тих, кого ми навідуємо, пан Юрій, навпомацки йде темним коридором, запрошуючи до кімнати. 72-річний господар квартири — незрячий. Йому вже було призначено довгоочікувану операцію, але її відклали через карантин. А тепер час втрачено, глаукома “доїла”, каже чоловік. Недавно з ним сталася чергова біда: хотів попарити ноги, і зосліпу ошпарив їх...
Для незрячого пана Юрія медсестри Червоного Хреста — чи не єдиний зв’язок зі світом.
Пані Люба накладає чоловікові мазь, змінює пов’язку. “Не знаю, що робив би без вас”, — сумно зітхає пан Юрій. Йому нізвідки чекати на допомогу. Хоча не так він уявляв своє життя на пенсії: понад 30 років працював інженером, був одружений. Тепер усе це — лише спогад...
Не так він уявляв своє життя на пенсії: понад 30 років працював інженером, був одружений. Тепер усе це — лише спогад.
ЖЕНЯ
Пані Женя вже виглядає нас із вікна свого помешкання. Проводить до малесенької кімнатки через ще менший коридорчик, уздовж стін якого складені дрова. “То ще мій чоловік Петрусь запасся, — каже господиня. — Його вже немає, а ті дрова й досі мене гріють. Економлю на газі, бо ж за опалення заплатиш — і половини пенсії немає”. У кімнаті прохолодно, на 86-річній вдові — декілька светрів.
Самотня вдова пані Женя на обігрів невеличкої кімнати витрачає половину мізерної пенсії.
Медсестра вимірює пані Жені тиск. Знову підвищений. А ліки вчасно не вжила, бо нікому було нагадати. Свого тонометра жінка не має, але найбільше їй бракує глюкометра, щоб контролювати рівень глюкози в крові — через цукровий діабет пані Женя вже потрапляла в реанімацію з комою. Раніше, бідкається, регулярно ходила робити аналіз на цукор у поліклініку, тепер же й сил туди дійти немає. На всі необхідні ліки для її хронічних важких хвороб не вистачило б і кількох пенсій, бідкається старенька, проводжаючи нас...
ВОЛОДИМИР
Цього 66-річного, донедавна енергійного чоловіка заручником помешкання зробила хронічна недуга суглобів, біль і неможливість пересуватися без милиць. Пан Володимир не піднявся б з ліжка без ліків, вони йому потрібні постійно. Причому такі дорогі, що не вистачило б і кількох пенсій колишнього інженера. “До карантину я економив хоча б на газі, — каже пан Володимир, — бо за стіною працювало кафе, й тепло звідти гріло мої стіни. Тепер воно закрилось...”
“Пан Володимир — геть самотній, — розповідає пані Люба, коли ми з нею залишаємося вдвох. — Останнім часом він жив із батьком, та той помер...”
...Поки ми ходимо від будинку до будинку, я дізнаюся від пані Люби, що у Червоному Хресті вона відносно недавно. До виходу на пенсію працювала фельдшеркою у селі, порівняно з тою роботою нинішня — начебто й легша. Фізично. Але емоційно — дуже важко, бо щодня бачиш самотність, кричущу бідність, безвихідь... Додає сил хіба усвідомлення, як багато значить кожен візит для її підопічних.
СОФІЯ
Наступний ранок, 10.00. Цього разу вирушаємо до підопічних з медсестрою Розалією Герасимів. Нам відчиняє двері 86-річна пані Софія, що мешкає у напівпідвальному приміщенні лише з собакою — безпородною добрячкою Алісою. У кімнатці, що водночас і кухня, — сирість, адже на газі господині доводиться економити. З вигод працює лише туалет. У пані Софії — букет хронічних хвороб, без допомоги Червоного Хреста вона не змогла б мати навіть чверті тих ліків, що їй потрібні на щодень. А як же жінка тішиться олії, консервам, крупам, чаю, маслу та іншим продуктам із гуманітарного пакета! Сплескує руками, плаче й дякує Богу...
ГАННА ТА ОРЕСТ
На цій же вулиці живе пара — теж підопічні Червоного Хреста. 74-річна пані Ганна і 75-річний пан Орест зустрілися вже в пенсійному віці, замешкали в оселі пані Ганни. Невдовзі Ореста розбив інсульт. З того часу мініатюрна жінка не відходить від чоловіка, хоч у самої хронічна хвороба суглобів, артеріальна гіпертензія...
“Ще десять років тому я мала більше сил,— каже господиня. — А тепер квіти підлию — і вже втомилася. А як у найближчий магазин чи на ринок дійду, то потім удома й поворушитися не можу. Та й Орчик (так ніжно називає коханого. — Авт.) потребує постійного догляду. Він же лежачий”.
Пані Розалія дістає шприци й робить уколи спочатку пану Оресту, потім пані Ганні, просить розписатися за отримані ліки. Господиня не перестає повторювати, як вдячна за допомогу.
ОЛЕНА
78-річна пані Олена довго не відчиняє нам дверей. Жінка пересувається лише у візку — має інвалідність з народження. Після смерті мами й сестри подбати про жінку нікому. Вона роками не покидає своєї квартири. Пані Олена щиро дякує пані Розалії за придбаний мед і за ліки...
Згодом Розалія розповідає мені, що у Червоному Хресті працює понад 40 років.
“Я люблю свою роботу. А ось молоді медики, що приходили до нас у центр, зазвичай не витримували. Найважче — коли прийшла до людини, якій допомагаю не один рік, міряю тиск, говорю з нею, а вона раптово помирає...”
Як стати підопічним Червоного Хреста
“Про нових потенційних підопічних нерідко дізнаємося завдяки працівникам міської соцслужби чи сімейним лікарям, саме вони звертаються із проханням допомогти самотнім соціально незахищеним мешканцям міста. Звернутись можуть і сусіди чи родичі потребуючого, або ж він сам. Наші медсестри не лише надають безпосередню медичну допомогу (уколи, перев’язки тощо), а й прибирають за потреби, приносять із ринку продукти, з аптеки ліки, — розповідає Ніна Добренька, керівниця Медико-соціального центру. — Медикаменти, продукти для підопічних, зарплата медсестер (до речі, 4200 гривень) — усе це можливе завдяки благодійній допомозі Баденського Червоного Хреста. Нині в нас у штаті лише 5 медсестер на 80 підопічних”.
Якщо вам потрібна допомога Червоного Хреста чи ви хочете запропонувати свою допомогу, звертайтеся в інформаційний центр компанії за телефоном 0-800-332-656.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як журналіст "Експресу" на кілька годин перевтілився у Чудотворця
