“Ті, хто зараз говорить про можливу “паузу в бойових діях” через морози взимку, напевно, ніколи не засмагали в січні на Південному березі Криму”, — загадково написало оборонне відомство у своєму Twitter, мабуть, натякаючи на швидке звільнення півострова.
“Пам’ятаєте, як ще декілька років тому світові лідери категорично заперечували можливість повернення Криму військовим шляхом і наголошували суто на політико-дипломатичному шляху вирішення цього питання? — нагадує Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”. — Звісно, тоді це була маніпуляція. Нас відмовляли від збройного шляху, бо ніхто не хотів широкомасштабної війни. Але 24 лютого все змінилося. Коли війна запалала на повну силу, той аргумент втратив актуальність. Тепер світ підтримує нас у прагненні визволити власні території. А коли Путін оголосив про анексію Херсонщини, Запоріжжя, Донеччини та Луганщини, стало зрозумілим, що звільнення Криму нічим не відрізнятиметься від деокупації цих територій України”.
Експерт наголошує, що зазнала змін і риторика російських політиків. “Ще недавно вони буквально кричали, що питання Криму поза межами обговорення, а сьогодні вже обговорюють, чи досить в України сил і засобів для звільнення півострова. Ба більше, “голова” окупаційної адміністрації Аксьонов повідомляє про будівництво оборонних укріплень у Криму”, — пояснює Павло Лакійчук.
“На сьогодні далекобійною реактивною артилерією ЗСУ вже контролюють території, які з’єднують материкову Україну з тимчасово окупованим Кримом. Звільнення Кінбурнської коси, яке триває, збільшить наші можливості щодо дальності ураження ворога, — пояснює військовий експерт Олег Жданов. — Тож Кримський півострів стає своєридною пасткою для російських військ. Ми спостерігаємо різке зниження концентрації окупаційних сил на території півострова, накопичення сил і засобів там тепер не відбувається через дуже слабку логістику. Тому є шанс, що це спростить нам входження на півострів”.
“Так, тепер немає жодного сумніву в тому, що деокупація Криму відбудеться, — погоджується полковник Сергій Грабський. — Однак ніхто не скаже точно, коли це станеться, адже є ряд факторів, які впливають на ситуацію”.
— Що для цього потрібно?
● С. Грабський:
— Історія Криму впродовж останніх ста років доводить, що немає іншого шляху для звільнення півострова, крім перетворення його на острів. Так, коли у 1920 році головнокомандувач барон Врангель зайшов у Крим, його одразу ж скинули в море, бо він просто не мав де закріпитися. Така ж доля у 1941 році спіткала Червону армію, а в 1944-му — німецьку. Висновок очевидний.
— Про які часові рамки проведення відповідної військової операції може йтися?
— Ніхто не може спрогнозувати, як відчайдушно росіяни намагатимуться обороняти цей сухопутний коридор, скільки сил і засобів перекидатимуть для цього.
Слабка зона — лівобережжя Херсонщини. На початку широкомасштабного вторгнення ця територія була пасткою для українських військ, а тепер є вразливою частиною російської оборони. Атакувати звідти вони не можуть, як і зосереджувати велику кількість військ — через особливості місцевості.
Але поки що окупанти можуть дозволити собі перекидати туди нових і нових смертників, а кількість їх буде впливати на якість ведення бойових дій.
— Чи маємо ми досить зброї для таких військових дій?
— Зброї ніколи не буває досить. До того ж нам потрібна зброя, яка дозволить впливати на морські комунікації, адже морське забезпечення є найбільш продуктивним і ефективним. Бо морським транспортом у порти Севастополя, Балаклави, Феодосії, Керчі можна перемістити значно більшу кількість вантажів і ресурсів, ніж через Кримський міст. Ми можемо відчайдушно рватися уперед, але противник дозабезпечуватиме свої війська і це створить для нас серйозні перепони.
— Які кроки мають здійснити українські сили, щоб уможливити таку операцію?
— Доти, доки ми не мінімізуємо можливостей Росії забезпечувати кримське угруповання, про прориви у напрямку Криму не йдеться. Ми маємо нейтралізувати всі спроби Чорноморського флоту оперувати в Чорному морі, щоб могти говорити про серйозні успіхи в Криму.
Дуже важливе завдання — розрізання так званого сухопутного коридору, що сполучає Росію з Кримом через українські території Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Другим завданням є завдання удару противникові, який тепер перебуває на сході Херсонщини, так, щоб він не змін проводити будь-які маневрові операції.
Дуже важливим для звільнення Криму буде повернення українськими силами Мелітополя. Це — вузол, який забезпечує операції російських військ по всьому південному напрямі. Той, хто має контроль над цим містом, насправді контролює всю Північну Таврію, а тому Мелітополь для нас — ціль номер 1.
