“Невже це правда? Та вони взагалі совість втратили! Мародери!” — так пересічні українці реагують на повідомлення про мільйонні премії чиновників та керівників держпідприємств. І таких повідомлень, на жаль, не бракує. Додаткову винагороду сміливо виписують собі як очільники компаній-монополістів, так і державні службовці різного рівня. Ось декілька прикладів.
Виконувач обов’язків голови правління Одеського припортового заводу Віталій Деркаченко і члени правління Максим Зубарев та Олександр Сумцов у березні 2022 року нарахували собі доплат і премій на 7 мільйонів гривень. У 2023- му членів правління акціонерного товариства “Житомиргаз” премійовано на загальну суму 7,9 мільйона гривень.
У пeрiод aктивнoї фaзи вiйни керівництво Збаразької мicькoї рaди (Тернопільщина), зокрема cтaрocти, нaчaльники упрaвлiнь тa вiддiлiв, зa 11 мicяцiв 2022 року отримали мaйжe 1 мiльйон 900 тисяч гривень премій та допомог, a зa 8 мiсяцiв 2023 року — 1 мiльйон 732 тисячi.
Із січня 2022 року по липень 2023-го міському голові Южного, що на Одещині, нараховано близько 1 мільйона 127 тисяч гривень зарплати. У цей період Володимир Новацький, крім окладу 15 тисяч гривень, щомісяця отримував надбавки, а премія інколи сягала 130%.
Тоді як чиновництво розкидається бюджетними грішми, влада готова збирати більше податків з людей. Так, голова комітету Верховної Ради з питань бюджету Роксолана Підласа запропонувала підвищити військовий збір з 1,5% до 3% для тих, хто заробляє понад 20 тисяч гривень. Крім того, нардепка висловилася за запровадження податку на розкіш, під який можуть підпадати, наприклад, нові iPhone.
Чи виправдані такі ініціативи заради того, щоб поповнити державну скарбницю у час війни?
— Я вважаю, що передусім варто було б зекономити на невиправданих витратах, — каже політичний аналітик Олександр Кочетков. — А такими витратами є захмарні премії керівників та членів правління великих підприємств, представників наглядових рад, чиновників різного рівня і так далі.
Для прикладу, я з’ясував, що Андрієві Немировському — директорові ТОВ “Укренерго цифрові рішення” (це дочірня компанія НЕК “Укренерго”) — виписали річну премію у розмірі 4,28 мільйона гривень. Це здебільшого гроші платників податків. Зауважу, що “Укренерго цифрові рішення” дбає не про ремонт і підтримку зруйнованої війною енергетичної інфраструктури, а про цифровізацію. І ще: Немировський є чинним членом правління “Укренерго”, де також отримує зарплату та, ймовірно, премії.
За що ж його преміювали як директора “Укренерго цифрові рішення”? За ефективну діяльність. Наведу лише один приклад такої діяльності. У жовтні 2023 року “Укренерго” хотіло витратити майже 98,5 мільйона гривень (зрештою витратило понад 80 мільйонів гривень) на закупівлю програмного забезпечення Microsoft, яке сама Microsoft... зробила безплатним для українських компаній. У цих торгах був єдиний учасник, а стартову ціну встановили на рівні 98 мільйонів гривень. Як бачимо, не економили.
І ще один нюанс. 4,2 мільйона гривень премії — це 90% річного посадового окладу Андрія Немировського. Виходить, на місяць він отримує більш як 350 тисяч гривень. Невже під час війни ми можемо дозволити собі такі виплати?!
— Звідки ростуть ноги нинішньої практики високого преміювання чиновників та керівників держпідприємств?
● О. Кочетков:
— Свого часу чиновники мали невеликі зарплати. Вони могли й не цікавитися, скільки їм нараховано. Зарплату отримувала секретарка на свої потреби та на приймальню — якийсь чай, печиво. А чиновник жив за рахунок тіньових грошей, які забезпечила йому посада, тобто на абсолютно іншу суму — у 10 — 100 разів більшу, ніж офіційна зарплата.
Згодом під тиском наших західних партнерів та антикорупційних активістів в Україні створили Національне антикорупційне бюро, Спеціальну антикорупційну прокуратуру, НАЗК (Нацагентство з питань запобігання корупції), Вищий антикорупційний суд, Державне бюро розслідувань. Перед чиновниками поставили вимогу декларувати доходи та витрати. Відтоді вони стали призначати собі шалені зарплати й премії. Надто це стосується державних компаній-монополістів, як-от “Укрзалізниця”, “Укренерго”, та їхніх дочірніх структур.
На жаль, за два роки повномасштабного вторгнення нічого не змінилося — чиновники та керівники компаній-монополістів призначають собі захмарні зарплати й премії. Для них війни немає. Усі вони офіційні мільйонери. У них життя вдалося. І за нагоди вони можуть чкурнути звідси світ за очі, бо вже фінансово забезпечені.
— Безумовно, треба навести лад з виплатами високопосадовцям та дармоїдам з наглядових рад різних держпідприємств-монополій, які встановлюють собі мільйонні зарплати і такі самі величезні премії, — додає експерт із питань соціальної політики Андрій Павловський. — Значна частина держбюджету йде на ці виплати, а які досягнення згаданих людей — незрозуміло.
Для прикладу, не розумію, за що колишній нардеп та журналіст Сергій Лещенко, який роками сидить у наглядовій раді “Укрзалізниці”, заробляє там по 300 тисяч чи, як кажуть, навіть по 500 тисяч гривень на місяць... Я переконаний: під час війни треба ввести обмеження на високі доходи!
— А як ви ставитеся до ініціативи про збільшення військового збору для тих, хто заробляє понад 20 тисяч гривень?
— Підвищення військового збору може дати незначний бюджетний ефект, а от суспільний негатив буде значний, — переконаний голова Комітету економістів України Андрій Новак. — Я вважаю, що збільшення будь-якого оподаткування у нинішніх і без того надзвичайно важких соціально-економічних умовах лише стимулюватиме тінізацію економічних процесів, зокрема трудових відносин між роботодавцем і найманим працівником.
Якщо роботодавець буде поставлений перед фактом, що зарплата його працівників підпадає під додаткове оподаткування (а це навантаження на роботодавця), то є велика ймовірність, що ми повернемося до масової практики зарплати “у конвертах”. А через бухгалтерію проводитимуть тільки законодавчо встановлену мінімальну зарплату, яка на сьогодні становить 7100 гривень.
● А. Павловський:
— Якщо ми йдемо справді європейським шляхом, то маємо брати до уваги досвід більшості провідних країн ЄС, де запроваджено прогресивну шкалу оподаткування. Це означає, що, починаючи з певного рівня доходів, збільшується відсоток податку. У скандинавських країнах, якот Норвегія, Швеція, податок на доходи надбагатих людей становить приблизно 50%.
У нас найбагатші люди, ті, кого ми називаємо олігархами, не живуть на заробітну плату. Вони як власники заводів, пароплавів і так далі взагалі її не отримують. З чого ж складаються їхні доходи? З дивідендів, корпоративних прав, роялті. В Україні податок на ці дивіденди знаєте який? Лише 5%. Найменший на європейському континенті. Для порівняння, у Франції та Німеччині він становить 25 — 27%.
Знаєте, є такий анекдот: “Приходить прем’єр-міністр до президента і каже: “Щоб порятувати економічну ситуацію в Україні, треба підвищити податки для бідних. Президент питає: “Чого ж для бідних? З них уже й так нічого брати”. “Зате бідних багато, — каже прем’єр, — а багатих мало”. Логіка нашого оподаткування така ж, як у цьому анекдоті: що більші твої доходи, то менше ти сплачуєш з них податку.
— Чи варто в нинішніх умовах запроваджувати податок на розкіш?
● А. Павловський:
— Думаю, що так. Купівельна спроможність більшості українців впала у два-три рази. Люди ледве зводять кінці з кінцями. А хтось собі дозволяє не помічати війни й жити так, як жив у мирні часи. Понад те, поліпшує своє матеріальне становище.
Зверніть увагу: у 2022 — 2023 роках кількість придбаних українцями брендових автомобілів зросла порівняно з довоєнними роками. Про що це свідчить? Про те, що дехто навіть під час великої війни купує престижні автівки. Я вважаю, що купівля дорогих машин має обкладатися підвищеним податком. Зазначу, що в деяких штатах Америки, якщо ви купуєте автомобіль, дорожчий за 50 тисяч доларів, то сплачуєте податок — 10% його вартості до бюджету відповідного штату.
Так само треба зробити у нас. Купуєш дороге авто, яке коштує, наприклад, більш як 40 тисяч доларів, — плати додатковий податок за його оформлення до держбюджету. Або купуєш дорогу нерухомість, ювелірну продукцію чи мистецькі товари, так само плати вищий податок. Потрібен податок на розкіш, як це є у європейських країнах.
— Як вирішити проблему неадекватного преміювання та захмарних зарплат керівників монопольних підприємств, голів та членів наглядових рад?
● А. Павловський:
— Це питання можна врегулювати постановою Кабміну. Наприклад, для державних підприємств можна затвердити певну тарифну сітку, визначивши межі оплати, починаючи від рядових працівників і закінчуючи вищим менеджментом. Зауважу, в Європі розрив між заробітною платою працівника основної професії та керівниками корпорацій становить не більш ніж 20 разів.
У нас же простий машиніст на залізниці отримує 10 — 15 тисяч гривень, а керівники — близько мільйона. Або ж листоноша в нас отримує 7 тисяч гривень, а керівник “Укрпошти” має заробітну плату 1,5 мільйона гривень. Тобто в Україні розрив між доходами працівників та керівників галузі — сотні разів.
● А. Новак:
— Практику виписування керівниками премії самим собі треба просто заборонити на законодавчому рівні. Крім того, варто запровадити певну формулу, тобто співвідношення зарплати й преміювання чиновників та керівників держпідприємств. З 1 січня 2024 року уряд затвердив нову систему оплати праці держслужбовців: 70% їхньої зарплати становитиме оклад і лише 30% — премії. Схожі обмеження варто запровадити й для керівників компаній-монополістів, голів та членів усіляких наглядових рад.
Наголошу, що неадекватні премії на держпідприємствах під час війни — це великий демотиватор для суспільства. Люди, бачачи, як наживаються ті, хто на високих посадах, не лише втрачатимуть стимул донатити на армію, а й узагалі прагнутимуть виїхати з країни або ж не повертатися, якщо вже перебувають за кордоном.
