Йдеться про наказ №490, яким внесено зміни до Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ. У командуванні Медичних сил запевняють, що такі зміни розробляли спільно з Міністерством охорони здоров’я на основі новітньої світової практики. При цьому консультувалися з юристами, громадськими організаціями та військовими. Мовляв, нововведення вносять конкретику для лікарів, аби всі максимально однаково трактували положення про військово-лікарську експертизу і щоб мінімізувати кількість помилок під час ухвалення рішень.
Утім ці зміни викликали чималий резонанс у суспільстві. Не забарилася і реакція з передової. “Почитали тут з хлопцями нові вказівки МО про мобілізацію туберкульозників, гепатитників і психічнохворих, про перетворення обмежено придатних у штурмовиків і дійшли логічного висновку: раніше на позиції ми носили сухпаї, воду і боєкомплекти, а тепер доведеться ще й бійців з нового “поповнення” носити”, — пишуть у соцмережах військовослужбовці. То що не так із цим наказом?
— Я категорично проти рішення Міноборони щодо розширення списку придатних до військової служби, особливо щодо внесення до цієї категорії хворих на ВІЛ, гепатит і туберкульоз, навіть якщо перебіг хвороби в них у стані тривалої ремісії, — каже Роман Замрій, військовий медик. — І поясню чому. Такі хворі, якщо не бажають служити в лавах ЗСУ (а найчастіше саме так і є), з першого дня починають скаржитися на погане самопочуття і вимагають термінового направлення в госпіталь. Після курсу лікування та виписки вони знову скаржаться на здоров’я, нарікають, що їх погано лікували і їм стало ще гірше, тож їх потрібно направити в інший госпіталь. Так може тривати безконечно. Отож, якщо Міноборони хоче збільшити чисельність військових на полі бою, такий спосіб анітрохи не допоможе. У госпіталях лише зменшиться кількість вільних ліжок, які були б дуже доречними для поранених.
— А я підтримую такі зміни. Ми повинні усвідомлювати, що у країні точиться важка війна і потрібно докласти багато зусиль, щоб досягти перемоги, — додає Сергій Пікуля, військовий санінструктор. — Армія — велика структура, яка передбачає не тільки ведення бойових дій. Тут є багато інших підрозділів, без яких вона не зможе повноцінно функціонувати. Це, зокрема, штабна, бухгалтерська робота, територіальні центри комплектації та соціальної підтримки, навчальні центри, обслуговування комп’ютерних систем, будівельні підрозділи тощо. Я виступаю за те, щоб був індивідуальний підхід. Якщо військовозобов’язаний має якусь хворобу, але вона не заважає виконувати певну роботу, то чому б його не мобілізувати?!
Військово-лікарські комісії при ТЦК повинні проводити якісне обстеження осіб, які підлягають призову, і у своєму висновку відразу зазначати конкретну спеціальність, на яку можна призначити військовозобов’язаного, враховуючи не тільки його стан здоров’я, але й освіту та цивільний фах. Тоді буде належна мотивація до служби. А брати всіх підряд, не зважаючи на стан здоров’я, розподіляти без будь-яких критеріїв — такий підхід неправильний.
— Мобілізація обмежено придатних із розширеного списку хвороб суттєво не вплине на укомплектування військ, — вважає Іван Апашин, військовий експерт. — А проблем з ними справді буде достатньо. На мою думку, варто насамперед переглянути перелік посад органів влади та працівників підприємств, що підлягають бронюванню на період воєнного стану, а також скоротити список осіб, котрі мають право на відстрочку. Резервів дуже багато.
— Так, пройдіться увечері по барах, ресторанах обласних центрів чи невеличких містечок, побачите, скільки там здорових чоловіків проводять своє дозвілля і пиячать, — каже Микола Величко, демобілізований військовослужбовець. — Я вже не кажу про Буковель та інші курорти в Карпатах. І повірте, їх більше, ніж обмежено придатних. Потрібно реформувати систему військово-лікарських комісій, щоб майбутні бійці проходили обстеження не при ТЦК чи в звичайних поліклініках, де навіть можуть не оглянути й відразу записати, що придатний для служби, а безпосередньо у військових частинах. Бо ні медичній службі підрозділу, ні тим паче командиру військової частини не потрібні проблемні бійці, стан здоров’я яких може підвести в будь-який момент.
— Чи не станеться так, що у військових з обмеженою придатністю під впливом стресу та фізичних навантажень хвороба знову почне прогресувати?
● Р. Замрій:
— Звісно, що недуга може прогресувати й не тільки через ці причини. Багато що залежить і від самої людини. Неодноразово доводилося мати справу з випадками, коли хронічно хворі солдати, наприклад на гіпертонію, переставали навмисне щодня вживати прописані ліки для стабілізації артеріального тиску. Навіщо? Щоб погіршити свій стан і отримати направлення у госпіталь. Бо не бажали воювати.
— А наскільки реально підлікувати бійців з хронічними хворобами в бойовій обстановці?
— Майже неможливо, — пояснює Михайло Цимбалюк, військовий парамедик. — На першій лінії оборони шпиталі зайняті пораненими. Та й у медпунктах рівня батальйону, дивізіону або бригади — також.
— Чи не будуть хворі бійці нести загрозу та завдавати проблем товаришам по службі?
● М. Цимбалюк:
— У моєму підрозділі служив боєць з вилікуваною закритою формою туберкульозу. Але він часто хворів на пневмонію. Це неабияк насторожувало інших військовослужбовців.
— Чи проблематично комісувати військового, у якого прогресує хвороба?
● М. Цимбалюк:
— Навіть раніше комісувати хворих було непросто. А тепер після гучних скандалів, коли ВЛК, як мовиться, вже під ковпаком, то й поготів. Члени військово-лікарських комісій просто бояться це робити. Бійцю простіше звільнитися з армії по догляду за немічними родичами з інвалідністю чи за іншими “соціальними” критеріями.
● Р. Замрій:
— Чесно кажучи, не розумію, чому не можна мобілізувати заброньованих. Це дивно, хворих можна, заброньованих — ні. Але навіть цього замало. Тих, які служать уже один рік і сім місяців, потрібно демобілізовувати. Чим довше затягувати цей процес, тим буде складніше. Адже мотивація у них уже майже на нулі. Всі інші військовозобов’язані, котрі бачать, що мобілізація у нас продовжується на довгий період, знаходять усі можливості, щоб уникнути призову. Це, як сніжна лавина, яка, наростаючи, стає все важчою і несе більше шкоди. Якщо серйозно не зайнятись зростанням мотивації, а це через демобілізацію, встановлення чіткого терміну служби по мобілізації й ухвалення закону про “воюють усі”, коли і заброньованих, і доглядантів, і всіх-всіх будуть залучати до військових дій, але на короткі терміни по пів року — рік, — то ніякі розширення переліку придатних до військової служби не допоможуть.