1 листопада в Україні набула чинності Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. За ратифікацію документа роками боролося українське громадянське суспільство. Що ця подія змінить у нашому житті?
Докладніше про це розмовляємо з Іриною Андрусяк, керівницею Центру правових досліджень гендерної рівності, кандидаткою юридичних наук, доценткою кафедри Національного університету “Львівська політехніка”, та Оленою Сусловою, правозахисницею, гендерною активісткою, керівницею Інформаційно-консультативного жіночого центру.
— Що нового принесе в життя українців набуття чинності Стамбульською конвенцією?
● І. Андрусяк:
— Стамбульська конвенція — тепер повноцінна частина нашого законодавства у сфері захисту громадян від усіх форм насильства. І це дуже важливо, бо чинне законодавство України, попри всі позитивні зміни, не враховує багатьох аспектів і не надає всіх необхідних інструментів для реагування на домашнє насильство. Стамбульська ж конвенція передбачає дієві механізми захисту як чоловіків, так і жінок, а також — дітей.
— Про що саме йдеться?
— Наприклад, про створення притулків для осіб, які потерпіли від гендерно зумовленого насильства, та надання їм кваліфікованої правової допомоги. Також передбачається запровадження безоплатних телефонних ліній допомоги для консультування потерпілих; підтримка жертв згвалтування або сексуального насильства через створення легкодоступних консультативних центрів для надання медичної та судово-медичної допомоги; врахування прав і потреб дітей — свідків домашнього насильства тощо.
Крім того, Стамбульська конвенція розширює перелік дій, покарання за які має стати значно суворішим. Зокрема, криміналізовано дії, які містять ознаки сталкінгу (переслідування жертви. — Авт.). Раніше за таке в Україні не було передбачено кримінальної відповідальності.
— Чи могли б ви більше розповісти про це?
— Сьогодні постраждалі від сталкінгу можуть подати заяву в поліцію та зазначити в ній, що вони постраждали від насильства за ознакою статі, зокрема психологічного, за яке передбачена адміністративна відповідальність. Стамбульська конвенція пропонує внесення змін до законодавства, які стосуються криміналізації сталкінгу як форми емоційного насильства.
Суворішим тепер має стати і покарання за сексуальні домагання, примусовий аборт або стерилізацію, калічення жіночих геніталій та примушування до вступу у шлюб.
● О. Суслова:
— Дуже важливо, що ратифікація Стамбульської конвенції передбачає і затвердження медичних протоколів, згідно з якими кожен лікар, незалежно від спеціалізації, насторожено ставиться до пацієнтів, що мають ознаки фізичної травми (навіть просто синці). Медик має з’ясувати, чи не є ця людина жертвою насильства. І в Україні такі протоколи вже діють.
Моя донька мала на плечі великий синець після занять спортом, а у медзаклад звернулася зовсім з іншої причини. Лікарка уважно вислухала скарги, а потім запитала: “Я бачу у вас гематому. Вас часом не скривдили?” І це дуже важливо, бо досить часто люди, які потерпають від насильства, не наважуються про це заявити, потрібно, щоб хтось їм допоміг у цьому.
— Чому таким довгим був шлях до ратифікації Стамбульської конвенції в Україні?
— Протидія ратифікації Стамбульської конвенції в Україні тривалий час просувалася Росією. Прихильники “руського світу” впродовж десятиліть ретельно аналізували наше законодавство, підсовували нам певні рекомендації, зокрема й з критикою Стамбульської конвенції (країна-агресорка її, як відомо, не підписала). Що й не дивно для держави, де президент в офіційній промові дозволяє собі некрофільські тези на кшталт “Нравится — не нравится, терпи, моя красавица”, а слово “гендер” сприймається як щось непристойне. І відомий факт: антигендерні тенденції завжди асоційовані з антидемократичними. Тому для нашої держави ратифікація Стамбульської конвенції — це ще один крок далі від Росії, ближче до Європи. Тому від ратифікації конвенції певною мірою залежало надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС.
