“Усі сфери мають бути проаналізовані крізь призму необхідності бути готовим до оборони. Можна застосувати до цих процесів термін “розумна мілітаризація”, — заявив міністр.
“Для захисту країни мусить бути долучена максимальна кількість цивільного населення України, — переконаний офіцер ЗСУ, політолог Андрій Ткачук. — Тому пропозиція міністра є абсолютно адекватною, вона дає зрозуміти, що країна змінюється. І зрозуміло, що державні службовці та люди, яких обирають на виборні посади, повинні демонструвати суспільству приклад”.
“Мені подобається ідея того, що публічними службовцями і політиками мають бути не ті, хто звик паразитувати на громадянах, а ті, хто в темні для країни часи підставив їй плече, проливаючи кров за незалежність, — каже політичний експерт Руслан Рохов. — Війна за незалежність особливо актуалізувала це. На противагу втікачам-депутатам з умовного “батальйону Монако”, в Україні багато людей кинулись допомагати армії чим можуть. Хтось пішов у ЗСУ, хтось — у ТрО. Часто навіть ті, хто міг претендувати на “броню” від служби — публічні службовці та депутати різних рівнів рад. Інші, хто не був готовий братися за зброю через стан здоров’я чи з інших причин, шукали альтернативу у волонтерстві — вивозили людей, допомагали переселенцям. Вести бізнес чи бути експортером сьогодні — це теж робити великий внесок у перемогу. На мою думку, у критеріях добору на публічну службу чи участь у виборах це тепер має бути принциповим — претенденти повинні довести суспільству, що боролись за країну під час війни.
— Чи працює такий механізм десь за кордоном?
● А. Ткачук:
— Нам, справді, треба дивитися на приклади інших країн, наприклад, Фінляндії та Швейцарії. Нині вони можуть миттєво мобілізувати до війська близько двохсот тисяч осіб. Хоч у тій-таки Фінляндії особовий склад постійної армії становить тільки 22 тисячі осіб. Схожа ситуація у Швейцарії. У цих країнах передбачено масову військову підготовку цивільного населення. Тому для нас це вимога часу. Якби більшість людей, які стають на захист України, пройшли підготовку раніше, то не потрібно було б витрачати на неї так багато часу сьогодні.
— Які недоліки вимоги про обов’язкову військову підготовку можливі у стосунку до посадових осіб?
— Якби цю норму запровадили відразу, можна було б говорити про факт непрямої дискримінації жінок. Оскільки сьогодні значно більше чоловіків в Україні мають досвід військової підготовки та служби в лавах ЗСУ, — вважає докторка соціологічних наук, дослідниця гендерних питань Олена Стрельник. — Звичайно, у війську нині значна частка жінок. Наприклад, у ЗСУ вони становлять близько 20% складу, ця кількість зросла впродовж останніх п’яти-шести років. Також відомо про близько 5000 жінок, які воюють на передовій. Ще частина військовозобов’язаних жінок мають лікарську спеціальність. Попри все, частка жінок, які пройшли військову підготовку, наразі незіставна з часткою чоловіків.
Щоб ця норма не була дискримінаційною, спершу треба переконатися, що всі громадяни України матимуть рівні можливості для проходження військової підготовки. Розумію, ймовірно, буде перехідний період, за який її зможуть пройти якомога більше громадян. Процес не буде швидким. Крім того, важливе значення матиме форма військової підготовки — чи це буде військова кафедра при університетах, чи, наприклад, курси, тренінги з тактичної медицини тощо. Адже якщо йтиметься про декількамісячну підготовку з відривом від дому (наприклад, на військовому полігоні), то навряд чи всі жінки зможуть її пройти. Маю на увазі жінок, які мають дітей.
Тому мілітаризація має бути дуже обережною та розумною. Якщо дійсно всі групи населення матимуть рівні можливості, тоді можна буде ставити таку вимогу. Проте нині жінки точно мали б значно менше шансів бути обраними і працювати в органах державної служби. А нам у контексті повоєнної відбудови країни та набуття статусу кандидата на вступ у ЄС вкрай важливо не допустити зниження представництва жінок в органах влади.
— Чи готове суспільство прийняти такі зміни?
● Р. Рохов:
— Треба провести публічні дебати, які в умовах війни важко забезпечити. Проте після нашої перемоги, безперечно, варто повернутися до цієї ідеї. Питання “Що ти зробив для країни?” повинне бути першим, яке громадяни мають ставити претендентам на владні повноваження.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чи варто Україні погоджуватися на нові переговори з росією
