Троє загиблих, одна людина зникла безвісти, збитки на десятки мільярдів гривень. Затоплено понад 7700 будинків у 262 населених пунктах, понад 12 411 присадибних ділянок, 13 об’єктів соціальної і побутової сфери, зокрема лікарні. Стихія зруйнувала більш як 150 кілометрів доріг, пошкодила 57 мостів, знищила 4146 метрів берегоукріплення... Такої біди наробила велика вода. Та чи не з нашою допомогою?
СБУ порушила справу через повені в західних областях України за статтею “екоцид”. Прокуратура Івано-Франківської області відкрила кримінальне провадження за численними фактами незаконного вирубування лісу, що, можливо, призвело до значних паводків.
Науковці прогнозують, що через зміни клімату такі паводки можливі кожні 5 — 7 років. А от чи будуть наслідки катастрофічними — залежатиме від того, які висновки із лиха зробить і держава, і кожен житель гірського регіону.
“Загалом у Карпатах простежують 30-річну циклічність паводків, — розповідає Анатолій Павелко, еколог ГО “Дунайсько-Карпатська програма”. — Але є й менші цикли, які становлять 10 — 15 років і також характеризуються періодами високої водності. Саме з таким ми маємо справу тепер”.
“За останні 30 років у регіоні потужні паводки були вже тричі — 1998-го, 2008-го та цього року, — нагадує Оксана Станкевич-Волосянчук, кандидатка біологічних наук, екологиня ГО “Екосфера”. — Основною причиною їх були погодні умови — за день-два кількість опадів перевищила 1 — 1,5-місячну (на Прикарпатті — 2,5-місячну) норму. З огляду на глобальні зміни клімату, у майбутньому такі паводки можуть траплятися частіше, раз на 5 чи 7 років”.
У майбутньому такі паводки можуть траплятися частіше — раз на 5 чи 7 років.
— Чи правда, що повені та паводки стали масштабнішими через інтенсивне вирубування лісів?
— Це один із факторів, — зазначає Дмитро Карабчук, представник ГО “Лісові ініціативи і суспільство”, кандидат сільськогосподарських наук у сфері лісового господарства. — Загальна кількість вирубок за останні 30 років збільшилася. Вирубують ліси на крутих схилах, а саме вони затримують поверхневий стік, не дають воді дуже швидко потрапляти в русло річки. Гектар смерекового лісу може затримати стікання у річку близько 37% опадів.
— Загалом в Українських Карпатах через діяльність людини лісистість зменшилася до 45 — 55%, — констатує Оксана Марискевич, провідна наукова співробітниця Інституту екології Карпат НАНУ. — У Карпатах уже 3 тисячі зсувонебезпечних ділянок і 400 селенебезпечних басейнів!
О. Станкевич-Волосянчук:
— На мій погляд, на швидкість формування паводкових хвиль та їх потужність набагато більше впливають технології лісозаготівлі.
— Що ви маєте на увазі?
— Йдеться про роботу важкої трелювальної техніки у горах, трелювання деревини водотоками, що заборонено законом (трелювання — це лісозаготівельна операція зі збору і транспортування дерев. — Ред.). Не можна розташовувати навантажувальні майданчики на берегах річок, захаращувати порубковими рештками водотоки, однак це звичайна практика. І нікого за це не карають. Результат — масштабні грунтові ерозії, ущільнення грунту, яким вода навіть у невеликий дощ не стікає, а злітає зі схилів, руйнування дна гірських потоків.
Д. Карабчук:
— У нас використовують наземний спосіб трелювання деревини важкою технікою. А в Європі зрубані дерева транспортуються повітряними трасами, не ущільнюючи грунту та не руйнуючи грунтового покриву. І там паводки не такі руйнівні.
В Європі зрубані дерева транспортуються повітряними трасами, не ущільнюючи грунту та не руйнуючи грунтового покриву.
— А чи потерпають Карпати від нині популярного екстремального виду відпочинку — джипінгу?
О. Станкевич-Волосянчук:
— Так. Грунтова ерозія, що підсилює потужність паводка, є й на полонинах, де популярний джипінг. Полонини, що повністю вкриті трав’яною рослинністю, утримують значну частину опадів. А вершини, зриті колесами, стають “провідниками” швидких потоків води, які перетворюються на руйнівні паводки.
— Які ще фактори спричиняють паводки?
А. Павелко:
— Великою проблемою є забудова заплав. Останні три роки був період малої водності. Деякі місцеві громади активно роздавали землю поближче до води. Заплави забудовують — а потім будинки, розташовані поряд із водотоками, у повінь змиває та затоплює.
Наголошу також на неправильній побудові дамб, будівництві греблей малих гідроелектростанцій, неправильній роботі із розчищення річок, коли відбувається спрямлення русел. Природні вигини річки гасили енергію потоку, розливалися по заплаві та поступово сходила. А при спрямленні потік на заплаву не виходить.
О. Станкевич-Волосянчук:
— Заплава — це невід’ємна частина річки, саме туди виливаються води під час паводків. Її треба враховувати у просторовому плануванні територій. На жаль, у Карпатському регіоні України майже всі заплави річок загосподарьовані, деякі забудовані.
На частині цих територій колись росли заплавні ліси, яких уже дуже мало. Частина заплав карпатських річок, які виходять на рівнину, були заболоченими. Ці болота приймали паводкові води, утримуючи їх, як губка, а в сухий період поволі віддавали назад у річку, забезпечуючи її повноводність. Та внаслідок меліорації — наприклад, на Закарпатті — на цих територіях тепер сільськогосподарські угіддя.
— Ще однією причиною паводків є неякісний відбір гравію — він стимулює підмивання берегів, — каже Богдан Проць, еколог ГО “Дунайсько-Карпатська програма”. — Гравій можна брати лише у відповідних місцях, зваживши на геоморфологічну будову річки. — Також збільшують руйнівну силу паводків неякісні лісові дороги.
Ще однією причиною паводків є неякісний відбір гравію.
— Яким чином на це впливають дороги?
Б. Проць:
— Якщо, будуючи їх, не облаштували водовідводів, потік мчатиме трасами. Коли дощ сильний, вода, яка мала б стікати зі схилу впродовж трьох годин (і за цей час частину її міг би ввібрати грунт), збирається на лісову дорогу і стікає по ній за пів години, змиваючи все на своєму шляху. Це стимулює так звані спалахуючі повені.
А. Павелко:
— На Буковелі вода йшла не річкою, а просто по площині. Широкі ділянки під траси із вирубаною рослинністю стали магістралями для поширення води. Тож і до будівництва туристичних комплексів на вершинах гір треба ставитися дуже критично. І ще одна біда — сміття, викинуте у воду та на береги. Його змиває, воно забиває проходи під мостами.
На Буковелі вода йшла не річкою, а просто по площині. Широкі ділянки під траси із вирубаною рослинністю стали магістралями для поширення води.
— Що потрібно зробити, аби зменшити катастрофічність паводків?
О. Марискевич:
— Бодай виконувати вже розроблені рекомендації. Є програми комплексного протипаводкового захисту в басейні річки Тиси у Закарпатській області, є Державна цільова програма комплексного протипаводкового захисту в басейнах річок Дністра, Пруту та Сірету (2009 — 2025 рр.). У рамках останньої на Львівщині впродовж 2009 — 2010 років споруджено дві акумуляційні ємності паводкового стоку на Дністрі — “Тершаків” та “Чайковичі”.
Проте в 2012 році ці дві програми ввійшли до складу Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро як окремі підрозділи зі значно зрізаними обсягами фінансування. Замість 59 протипаводкових ємностей на Прикарпатті в новій програмі було заплановано лише дев’ять.
Аудит цієї програми, який у 2017 році провела Рахункова палата України, свідчить про катастрофічний стан її виконання. Протягом 2015 — 2017 років на фінансування заходів для Прикарпаття виділено лише 2,4% запланованих коштів.
Воду гірської частини басейну Стрия могло би перехоплювати Стрийське водосховище (на Львівщині), та місцеве населення проти його будівництва. Якби ми мали таке, паводок на Стрийщині не був би таким руйнівним.
Б. Проць:
— Системної роботи з протипаводкового захисту річок немає. От приклад: Сколівський район, село Крушельниця, Львівщина. Ще влітку 2008 року паводок знищив міст. Досі нового не збудовано, є лише тимчасовий... І таких прикладів можна навести десятки.
О. Станкевич-Волосянчук:
— Слід переглянути методи господарювання, за прикладом ЄС відновлювати природний стан заплав, заліснення, рекультивувати лісові дороги після закриття лісосік.
Б. Проць:
— До слова, часто відновлена прирічкова рослинність (вербові та вільхові зарослі) спроможна захистити краще від багатомільйонної інфраструктури.
Також у норми будівництва слід вводити додаткові кліматичні та екологічні вимоги, передбачати в них підвищену стійкість матеріалів. Наприклад, у горах міст повинен мати більшу площу — аби коли піде велика повінь, не створював заторів, не ставав перепоною чи загрозою для людей.
— Напевно, треба укріплювати й береги річок, по-іншому будувати гірські дороги?
Д. Карабчук:
— Так. Нам потрібні прирічкові тераси, це додаткове розширення русел. Треба робити підпірні стіни, які будуть тримати природні конструкції схилів.
Щодо гірських доріг, то їх варто будувати у зонах непідтоплення, а не витрачати гроші на латання пошкоджених повінню. Днями бачив у новинах: голова одного із карпатських сіл бідкається, що повінь зруйнувала дорогу. І стоїть біля трактора, який висипає щебінь на зруйноване полотно відразу біля річки, зменшуючи її русло.
— Що можна порадити людям, які живуть у зонах підтоплення?
Б. Проць:
— Об’єднуватися, залучати експертів, формувати локальну протипаводкову програму, контролювати громадою виконання протипаводкових заходів, страхувати житло.
О. Марискевич:
— Більше дізнаватися про загрози, системи раннього сповіщення, готувати споруди до стихії. За даними міжнародного аудиту, що проводився для гірських територій ряду країн Європи, в Україні 1 гривня, вкладена в реалізацію протипаводкових заходів, економить 7 гривень на ліквідацію наслідків.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також вражаючі розповіді рятувальників, які працювали у затоплених селах
