Суддя тримала цю справу у своїх руках майже шість років, чекаючи слушного моменту. Деякі документи справи засвідчують, що прокурори у справі продалися стороні захисту. Цікаво, скільки коштує прокурор у кримінальній справі в наш час?
Коли ми, журналісти газети “Експрес”, передавали тодішній міліції ключовий доказ у справі — довідку з російського вишу про те, що псевдолікар Слюсарчук ніколи не навчався в ньому (як він стверджував), ми поставили генералові, який був присутній під час передачі, одне важливе запитання: “Яка гарантія, що ви не продасте цієї справи, не знищите цього доказу?” Генерал насупився і відрубав: “Міліція і прокуратура можуть продати все, крім крові”. А коли побачив у наших очах неабияке здивування, додав: “Якщо у справі був труп, обвинувачений сяде, його ніхто не покриватиме. Це єдина категорія справ, на яких правоохоронні органи не заробляють”.
Це звучало доволі екзотично, але ми повірили. Ми передали у правоохоронні органи всі оригінали документів, які дали підстави судам ухвалити обвинувальний вирок вбивці Слюсарчуку. Його посадили. Згодом, скориставшись “законом Савченко”, цей протеже теперішнього московського запроданця, ексміністра освіти Табачника, достроково вийшов на волю. І десь розчинився, зникнувши з інфопростору. Здавалося, на цій справі можна ставити крапку. Але ж ні.
Після двох Майданів, після десяти років війни, схоже, щось у нашій рідній країні серйозно надламалося. Цими днями з’явилася новина, що начебто “суд виправдав Доктора Пі”. Як таке могло статися, спитаєте ви. Може, жертви псевдолікаря Слюсарчука ожили? Ні. Може, його підроблений російський диплом став справжнім? Ні. А що ж тоді змінилося?
Ми знайшли документ, який підписала суддя Білінська, і відразу все зрозуміли. Деякі прокурори та судді, здається, провели ревізію принципів своєї роботи, зокрема отого базового морального імперативу, який сформулював тоді генерал міліції. Як виглядає, тепер “прокурорамінвалідам” і суддямдвієчникам можна продавати все — і кров, і, здається, навіть совість.
Отож у чому суть цієї справи? Покровителі Доктора Пі, як бачимо, з плином часу не заспокоїлися. І через дванадцять років, користуючись ситуацією у країні, безладом у правоохоронних та судових органах, схоже, вирішили взяти реванш над здоровим глуздом. Їхня мета — і проста, і складна водночас. Ця задача проста, бо вони вирішили довести, що Доктор Пі — “справжній професор”. В інших обставинах це могло б викликати лише нестримний сміх, але сьогодні такий час, що ми б не поспішали сміятися. Бо це і складна задача водночас — адже Доктор Пі, випускник швейного ПТУ, не має вищої освіти, у нього є лише підроблені документи про неї. Тому єдиний шлях визнати його “професором” — отримати судове рішення, де про це буде написано. Типова практика в нашій країні, де чорне рішенням суду називають білим. Усе, що для цього потрібно, як ви розумієте, це гроші.
У судовому документі, що його підписала громадянка Білінська, на наш подив, ми не виявили жодних нових документів чи фактів. Усе, що тут додалося, — це позиція самої Білінської. Вона складається з двох головних частин. Перша: якщо обвинувачений каже, що він не підробляв документів, то це правда, навіть якщо документи у справі свідчать про протилежне. Не вірите, що так можна? То ось витяг з документа: “Як пояснив обвинувачений ОСОБА_7 , при працевлаштуванні до Київського національного університету будівництва та архітектури ним дійсно подавались оригінали всіх документів про його освіту та вчені звання. Жоден із цих документів не був підроблений. Отже, суд вважає, що надані стороною обвинувачення докази по цьому епізоду стверджують факт працевлаштування ОСОБА_7 до Київського національного університету будівництва та архітектури та подачу ним оригіналів документів, які ніким не були визнані підробленими”.
Ви можете здивуватися написаному. З одного боку, у справі є оригінал довідки російського вишу, підписаний уповноваженою особою, що Слюсарчук у цьому виші не навчався. А з другого боку, є твердження Слюсарчука, що він там начебто навчався. Громадянка Білінська відкидає оригінальний документ і робить висновок суто на підставі слів обвинуваченого. Як таке може бути? Пояснюємо: таке може бути, якщо ви перебуваєте в українському суді, царстві абсурду. Або є, так би мовити, спільником обвинуваченого за інтересом.
● Головний доказ кримінальної справи — ОРИГІНАЛ довідки університету, де чорним по білому засвідчено, що Слюсарчук ніколи тут не навчався. Громадянка Білінська “не помітила” цей документ. Мабуть, це справді важко помітити, коли очі судді закриті купюрами.
І другий аргумент, що ліг в основу хворобливо дивного висновку громадянки Білінської, наводимо тут: “Отже, оцінивши всі докази, які стосуються здобуття обвинуваченим освіти на території рф, досліджені та перевірені в ході судового розгляду, суд вважає позицію сторони обвинувачення про те, що обвинувачений ОСОБА_7 не здобував і не міг здобувати вищу медичну освіту в освітніх закладах рф, отримувати наукові звання доктора наук та професора, необгрунтованою та не підтвердженою у ході судового розгляду... оскільки такі освітніми закладами не оспорювались, не визнавались підробленими й недійсними, а тому є чинними і на даний час”.
Розшифруємо, що ж тут написано між рядками. А тут написано, що якщо російський університет не подав у суд, щоб визнати недійсним документ, який він ніколи не видавав і про існування підробки якого може навіть не здогадуватися, то... цей документ громадянка Білінська оголошує чинним!
Ні, такого не може бути в принципі, скажете ви. Скажімо, звідки університет може знати, що якийсь Слюсарчук підробив диплом університету, та ще й в іншій країні, і чому університет повинен подавати до суду, якщо йому, університету, про це взагалі може бути нічого не відомо, тим паче, що це ніяк не зачіпає його, університету, інтересів? А пані Білінській на це байдуже. Себто, якщо ви завтра принесете в Шевченківський суд Львова, де вона головує, документ, що вас обрано новим Папою Римським, громадянка Білінська прийме це за абсолютну правду. І підпише рішення суду, що ви — новий Папа Римський. Чому? Бо, за її логікою, немає рішення італійського суду, в якому Ватикан довів, що колегія кардиналів не призначала вас Папою.
Ви можете припустити, що все це звучить якось непереконливо, якось дико. Але це саме те, що написала в документі Білінська. Логіка тут простежується абсолютно чітка: за будь-яку ціну отримати судове рішення, що документи про освіту в псевдолікаря справжні. Бо оскільки справжніх документів у нього немає і ніколи не було, єдиний спосіб це виправити — замість документів покласти судове рішення. А якщо ця мета буде досягнута, то можна перейти до наступного етапу — переконувати всіх, що псевдолікар нікого не вбивав, бо в нього є рішення суду, що він лікар. Жертви, що померли під ножем швеї-маніяка, перевернуться у своїх трунах від таких кульбітів українського кривосуддя. На щастя, думка громадянки Білінської — це лише її думка, яка на цьому етапі ніяк не змінює очевидного. Попереду — розгляд справи судом вищої інстанції.
Ще цікавий факт: громадянка Білінська поставила свій підпис на цьому нікчемному папірці майже через шість років після того, як справа надійшла в суд. Себто виглядає на те, що вона вичікувала момент, коли це можна буде зробити так, щоб уникнути відповідальності за цей жалюгідний вчинок. І, схоже, вона вирішила, що цей момент настав, що тепер ніхто не помітить того, що не можна назвати інакше, як відвертою наругою над здоровим глуздом і законом, — країна занурена у війну, прокуратура перетворилася у притулок для фіктивно неповносправних людей, багато судів стали крамничками, де продається все.
Громадянка Білінська прорахувалася. Винесене нею рішення безумовно увійде в історію українського судочинства — як приклад невігластва, зухвалості й аморальності. По-іншому просто бути не може. Бо інакше ця країна приречена жити у вічній корупції та несправедливості. У нас також є дуже серйозні запитання до прокурорів, що всі ці роки “вели” справу, і ми незабаром їх теж оприлюднимо.
А поки що хочемо сформулювати кілька простих запитань:
1) чи є у Шевченківському суді міста Львова чесні судді, які після того, що сталося, вимагатимуть зняття громадянки Білінської з посади голови суду? А в суддівській громаді Львівщини, України?
2) чи знайдеться в українській прокуратурі хоча б ОДИН чесний прокурор, який в апеляційній інстанції гідно відстоїть честь інституції? Чи прокуратура — це тепер гниле болото, яке сьогодні готове продати навіть рідну маму?
3) чи знайдеться сьогодні у Львівському апеляційному суді, який раніше часто був стіною проти беззаконня, два з трьох суддів, які не будуть готові покривати вбивцю, заплющуючи очі на очевидні факти?
4) які релікти часів Януковича курують справи псевдолікаря у Верховному Суді України? Очевидно, є якийсь зв’язок між ними та тими високопоставленими людьми з Міністерства освіти, які голосували за те, щоб на підставі фіктивних документів російського вишу видати Слюсарчуку справжнє посвідчення українського професора.
5) чи зрозуміє керівництво країни, особисто президент Зеленський, що несправедливість у таких справах — це вирок передусім йому, його команді? І навіть війна не зможе стати тут виправданням.
Ця справа стає лакмусовим папірцем на те, чи країна, яка вже втратила життя сотень тисяч людей у боротьбі за правду й справедливість, хоч трохи змінилася. Чи у той час, коли герої на фронті гинуть за наше краще майбутнє, потвори корупційного минулого впевнено перемагають на внутрішньому фронті.
P. S.
У найближчих номерах ми надамо коментарі до цієї ситуації журналістки Світлани Мартинець, ексадвоката потерпілих Андрія Петришина, зробимо розгорнутий правовий аналіз, опублікуємо кричущі факти з біографії малоосвіченої громадянки Білінської та її синочка, донедавна високопоставленого чиновника Міністерства юстиції, привідкриємо завісу над питанням про нових спонсорів Доктора Пі та їхні інтереси.
Потерпілі у справі кажуть: “Невже ця аморальна суддя не боїться, що невинні жертви псевдолікаря приходитимуть у сни, щоб подивитися в її безсоромні очі?” Ми дамо їх розширені коментарі.
P. S. S.
Ми б хотіли, керуючись нашими принципами, викласти суть нової-старої судової справи винятково пристойними словами, але, вибачте, вперше в історії газети ми дозволимо собі зробити категоричний висновок: суддя Білінська — це, на наше тверде переконання, — не суддя, це — аморальна потвора з атрофованою совістю і ампутованим критичним мисленням. Тому надалі ми й не змогли в цьому матеріалі називати громадянку Білінську суддею, бо справжній суддя — це передусім про справедливість, гідність і совість.
