“Мій тато прийшов до лікарні по допомогу, а натомість втратив око”, — каже Христина, донька 54-річного Івана Якимця. Чоловікові вже видалили орган зору...
16 лютого Іванові Якимцю зробили ін’єкцію в ліве око у Чортківській центральній міській лікарні. Через кілька годин він почав втрачати зір. У Тернополі чоловіку провели операцію. Лікарі поставили діагноз — гострий блискавичний ендофтальміт, каже донька.
“22 лютого батька відправили з Тернополя до Чорткова, — розповідає Христина. — Місця в лікарні для нього не знайшлося — хотіли покласти його просто на ліжко-каталку. Я вдарила на сполох. І лише після скандалу місце знайшлось. З перших днів я відчувала байдужість лікарів. Здається, вони хвилювались лише за себе. Щодня казали: “Нам “світить” 8 років в’язниці”, “заберіть заяву з поліції”, “рятуйте нас, бо ми бідні-нещасні”.
Лікуючий лікар батька — Ярослав Ушій — постійно казав мені про поліпшення стану ока. Навіть був готовий виписати тата додому, хоча знав, що в оці — гній! Я втратила довіру до цих лікарів і наполягала, щоб тата направили в Одесу (в Інститут очних хвороб та тканинної терапії імені В. П. Філатова НАМН України. — Авт.) Та чортківські медики мені сказали, що там не лікують таких ушкоджень”.
Тим часом в Івана Якимця почалися сильні болі голови. Христина витребувала, аби йому провели МРТ і КТ. Однак результатів обстежень їй ніхто не показав, каже вона. Лікарі просто казали, що все добре.
“У Чортківській лікарні тато приймав антибіотик, антигрибкові та знеболювальні препарати. Та біль голови не припинявся, з ока тік гній. Мені ж казали, що так і має бути, — веде далі донька постраждалого. — 7 березня тата планували виписати, але голова не переставала боліти. На той час лікуючий лікар перебував на лікарняному. Здається, порвав зв’язки. Тож я звернулася до його батька — Ігоря Ушія, завідувача офтальмологічного відділення Чортківської лікарні. Він сказав, що око гоїться, тож татові час додому”.
Та біль голови ще турбував чоловіка. “Ми знову поїхали до Тернополя, де тата оглянув професор Микола Турчин. Він сказав, що око в поганому стані та що батька слід відправити в Одесу”, — каже Христина.
Того ж дня дружина пана Івана зателефонувала до лікуючого лікаря і сказала, що сім’я їде в Одесу. “Його голос змінився. Він погодився оплатити квитки на поїзд і більше навіть не телефонував”, — продовжує Христина.
Вона додає, що в Одесі Іванові Якимцю провели обстеження. Лікарі сказали, що шансів урятувати око немає, бо воно повністю зігнило.
“Медики сказали, що око треба видаляти якомога швидше, щоб інфекція не поширилася на друге око, — каже Христина. — Я зателефонувала до лікуючого лікаря. Він спершу мовчав, а потім став кричати. Замість вибачень я почула звинувачення на свою адресу, ще й з нецензурними висловами. Після цього ми більше не спілкувались ні з ким з лікарів у Чорткові. Вони досі не поцікавились, як почувається мій тато”.
14 березня Іванові Якимцю видалили око. “Лікарі виявили два мішечки з гноєм. Боюсь думати, що могло статись, якби вони розірвались, — каже Христина. — Також лікарі взяли мазки для бактеріологічного посіву, під час якого виявлено синьогнійну паличку. Нам пояснили, що це найстрашніша інфекція, яка тільки могла виникнути. До речі, у Тернопільській лікарні нам повідомили, що виявили кишкову паличку”.
В Одесі лікується тепер ще один постраждалий — Микола Кучер. Чоловікові фатальну ін’єкцію зробили в ліве око. Лікуючий лікар пана Миколи — також Ярослав Ушій.
“До 10 березня чоловік лежав у Тернопільській обласній лікарні. Нам сказали, що стан стабілізували, тож направили до Чортківської лікарні, — каже Галина Кучер, дружина постраждалого. — Але я вирішила везти чоловіка в Одесу, бо довіри до місцевих лікарів уже не було”.
В Одесі лікарі обстежили чоловіка. Вони були шоковані побаченим, каже дружина.
“Медики кажуть, що лікування триватиме не один місяць. Вони не гарантують, що чоловік бачитиме, але постараються врятувати око”, — каже пані Галина.
Що призвело до таких наслідків? На думку Христини, в усьому винен препарат, який вводили в око її батькові.
“Як мені вдалось з’ясувати вже пізніше, татові зробили ін’єкцію препаратом “Алтузан”, якого немає в протоколах лікування і який не сертифіковано в Україні. Його використовують для лікування раку! Чому вони взагалі вводили саме цей препарат в очі? Ці лікарі зробили мого батька інвалідом!” — каже Христина.
Іван Якимець і його родина вимагають, щоб винні були покарані, і понад усе хочуть, щоб більше такого ні з ким не сталося.
“АЛТУЗАН” — ЩО ЦЕ ЗА ПРЕПАРАТ?
Навесні цього року Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській, Чернівецькій, Миколаївській, Івано-Франківській, Хмельницькій, Житомирській областях заборонила реалізацію, зберігання та застосування певної серії препарату Altuzan з маркуванням турецькою мовою. Причина такої заборони — інформація представника власника реєстраційного посвідчення ТОВ “Рош Україна” щодо виявлення в обігу на території України фальсифікованої серії Н0305Н01 лікарського засобу Altuzan, 100 mg/4 ml, з маркуванням виробника Roche.
Подібна історія з цим препаратом була і раніше. Так, в Інформаційному листі №24 2020 року Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Тернопільській області йшлося про заборону реалізації, зберігання та застосування всіх серій низки незареєстрованих лікарських засобів, серед яких був Altuzan 400 mg/16 ml Roche.
Чи могло статися, що пацієнтові на Тернопільщині ввели саме заборонений препарат?
“Усі ліцензовані препарати доволі дорогі. Припустімо, що пацієнтам на Тернопільщині вводили дешевший препарат, не прописаний українськими протоколами лікування офтальмологічних хворих. Тоді, можливо, саме він спричинив небажану реакцію, — каже Сергій Риков, доктор медичних наук, досвідчений лікар-офтальмолог, завідувач кафедри офтальмології Національного університету охорони здоров’я імені П. Л. Шупика. — У цій ситуації особливо важливо з’ясувати, за яких умов були порушені правила стерильності. Адже очевидно, що в очі пацієнтам потрапила інфекція. І саме вона спричинила запальний процес”.
— А що відомо про синьогнійну паличку?
— Це дуже агресивна інфекція, — каже Ольга Чудінова, лікарка-епідеміологиня. — Найбільш поширений внутрішньолікарняний збудник, у зв’язку з чим ця інфекція нерідко вражає пацієнтів лікарняних стаціонарів. Це пов’язано, зокрема, із недостатнім санітарно-протиепідемічним режимом в умовах стаціонару. Вхідними воротами для синьогнійної палички є відкриті рани, зокрема й кон’юнктива очей, особливо при оперативних втручаннях, ін’єкціях. Переважно чинниками передачі збудника є неякісно простерилізований інструментарій, неретельність медичного персоналу.
