Мирна угода між Росією і Україною має бути укладена найближчим часом — таку заяву зробив держсекретар США Марко Рубіо. Наразі, за його словами, Вашингтон з’ясовує, наскільки сторони близькі до досягнення миру, і, з огляду на це, вирішуватиме, як довго виконуватиме роль посередника.
Зміст американського проєкту мирної угоди оприлюднило одне із впливових західних видань. Згідно з текстом документа, США готові де-юре визнати російський контроль над Кримом та де-факто над Луганщиною і частинами Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Україна здобуває безперешкодний доступ до Дніпра, поновлює контроль над окупованими територіями Харківщини, над Кінбурнською косою (на Миколаївщині) та над Каховською греблею. Що ж до Запорізької атомної електростанції, то її повертають Києву через адміністрування США. При цьому є умова: електроенергія з АЕС має надходити і в Україну, і на окуповані Росією території.
Києву дадуть міцні гарантії безпеки. Країнами-гарантами буде спеціально створена група європейських та інших держав. Україна не вступатиме до НАТО, але може приєднатися до ЄС. Санкції проти Росії, запроваджені після 2014 року, скасують. Економічна співпраця між США і Росією буде розширена. Україні ж обіцяють цілковите відновлення й фінансову компенсацію.
Відомо також, що Україна та Європа надали США свій варіант угоди. Зміст цих пропозицій близький до американських, однак є і відмінності. Для прикладу, Україна вимагає моніторингу з боку США та третіх країн режиму припинення вогню. Наполягає на безумовному поверненні усіх незаконно переміщених українських дітей з Росії, на обміні полоненими всіх на всіх і на звільненні цивільних бранців. Водночас очікує міцних гарантій безпеки на кшталт статті 5 НАТО, допоки серед союзників не буде консенсусу щодо нашого членства в Альянсі. А ще виступає проти будь-яких обмежень нашої армії.
Територіальні питання Київ готовий обговорювати лише після цілковитого припинення вогню. Щодо санкцій США, запроваджених проти РФ з 2014 року, то вони, на переконання України та Європи, можуть бути поступово послаблені після досягнення сталого миру й поновлені в разі порушення мирної угоди.
Міністр оборони Німеччини Боріс Пісторіус назвав пропозиції, які висуває адміністрація Трампа, шляхом до капітуляції України. Тож чи варто нам погоджуватися на умови, що їх окреслили США?
— Ми не знаємо напевно, які саме умови припинення війни американці запропонували українській владі, — каже громадський активіст, співзасновник Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова Геннадій Друзенко. — Але ті пропозиції, що з’явилися у пресі, як на мене, не є підставою для нещадної критики Трампа. Нам треба робити все прийнятне, аби зупинити війну. Бо останні два роки ми втрачаємо території, людей та мотивацію воювати далі.
Якщо вірити статистиці Офісу генпрокурора, то останнім часом ДБР щомісяця відкриває 16 — 18 тисяч кримінальних проваджень за статтями 407 та 408 Кримінального кодексу — СЗЧ та дезертирство. Насправді випадків самовільного залишення частини значно більше. ТЦК ледве встигають набирати натомість нових людей, більшість з яких також не горить бажанням захищати Батьківщину. А скільки вже поранених та полеглих!
Вірити в те, що Росія от-от посиплеться, вельми ризиковано. Це радше видавання бажаного за дійсне, ніж раціональний підхід. Надто в умовах реальної небезпеки припинення американської допомоги Україні.
— Які пропозиції, окреслені США, більш-менш прийнятні, а які варто переглянути?
— Звичайно, ми не можемо погодитися на фактичне визнання українських територій російськими, — наголошує директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Тому що це дасть старт процесу руйнування нашої держави. США нібито готові де-юре визнати Крим російським, а РФ уже вимагає, щоби Штати визнали і решту окупованих територій російськими. Разом з тим ми розуміємо, що в межах мирної угоди Україна може відмовитися від військових шляхів повернення Криму, але далі боротися за нього політичним чи правовим шляхом.
Щодо інших пунктів, то вони можуть бути елементами домовленостей. Але проблема в тому, що сторони сприймають їх по-різному. Наприклад, США пропонують недеталізовані гарантії безпеки від групи європейських країн. Водночас наполягають на тому, що Україна має відмовитися від вступу до НАТО, однак може стати членом ЄС. Україна ж прагне мати гарантії на зразок 5 статті Північноатлантичного договору, а також зберегти можливість військової допомоги від партнерів, розвитку Збройних сил, розташування на нашій території контингентів союзних держав. Росія категорично проти цього: і проти нашого вступу до НАТО, і проти скерування іноземних військ на нашу територію, і проти збереження військової допомоги західних країн для України.
● Г. Друзенко:
— За умовами мирної угоди, США де-юре визнають російську окупацію Криму. Саме США, не Україна. Дуже неприємний пункт. Але, по-перше, він від нас не залежить — Україна може хіба що протестувати проти такого визнання. Що ж до фактичного визнання окупації Росією частин Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей, то так само США після Другої світової війни не визнавали радянської окупації балтійських держав де-юре, але визнавали де-факто. Якщо ми не можемо нині повернути окуповані землі військовим шляхом (що визнає навіть Зеленський), то немає сенсу вдавати, що вони не окуповані чи от-от повернуться до “рідної, української гавані”.
Стосовно невступу до НАТО, то очевидно, що в осяжній перспективі членство нам, як то кажуть, не світить. Якщо ж геополітична ситуація кардинально зміниться, а Альянс переживе Трампа, тоді хто завадить Україні вступити до нього, як вступила нещодавно Фінляндія? Та сама Фінляндія, яка 1948 року урочисто пообіцяла в Договорі про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу з СРСР “не укладати будь-яких союзів та не брати участі у коаліціях, спрямованих проти іншої договірної сторони”.
— Довкола яких іще пропозицій варто було б поторгуватися?
● Г. Друзенко:
— Скасування антиросійських санкцій, запроваджених 2014 року. Прикра і несправедлива пропозиція. Бо санкції були запроваджені як покарання за неспровоковану та злочинну агресію РФ проти України. Та, видно, батогів для Росії в Америки залишилося небагато, тому Трамп пропонує Путіну пряник. Тут українцям слід визначитись, що для нас у пріоритеті: покарання агресора чи припинення руйнування України. Якщо перше, маємо всіляко протестувати проти будь-якого пом’якшення (не кажу вже про припинення) санкцій проти РФ. Якщо друге, то санкції можуть бути предметами торгу.
Електроенергія із ЗАЕС, яка перейде Україні, але якою керуватимуть США, має надходити і Україні, і Росії. Це також, мабуть, несправедливо. Але не секрет, що наші спецпризначенці пробували відбити Запорізьку електростанцію силою і зазнали фіаско. Тому передання ЗАЕС “у концесію” американцям набагато кращий варіант за нинішню окупацію Росією. Україні обіцяють “компенсацію та допомогу на відбудову”. Це хороший пункт, але хотілося б трохи більше конкретики стосовно того, хто платитиме компенсацію і хто саме допомагатиме нам відбудовувати Україну.
— Які червоні лінії в межах мирного процесу нам переступати не варто?
— Ми не маємо погоджуватися на юридичне визнання окупованих територій частиною РФ. Не можемо добровільно здати Росії наразі не окуповані українські території. Неприйнятними для нас є обмеження на Сили оборони та на український ВПК, а також будь-яке узаконене право вето Росії на питання внутрішньої політики України. Умови припинення російсько-української війни, які запропонував Трамп, не порушують жодної з цих червоних ліній.
— Як на мене, Україна у своїй об’єднаній з Європою відповіді на американські пропозиції все правильно виклала, — додає доктор політичних наук Петро Олещук. — Головне — ми маємо спершу вимагати припинення вогню, а далі обговорювати решта питань. Але тут з’явилася нова обставина — очільник МЗС РФ Лавров фактично цю угоду відкинув. Він виступив з офіційною заявою, в якій окреслив старі ультимативні вимоги РФ: про міжнародне визнання окупованих територій та скасування санкцій, про демілітаризацію України, тобто про скорочення ЗСУ, про скасування українських законів, які обмежують російську мову, культуру та церкву, тощо. Виникає запитання: що обговорювати, якщо росіяни всі пропозиції відкидають?
— Якщо мирна угода зірветься, то що тоді? Чи має Україна план Б? Чи вистоїмо ми, якщо втратимо підтримку США?
● П. Олещук:
— Останнім часом Україна багато чого з озброєння виробляє самостійно. Якщо Європа лише фінансуватиме наш ВПК, це вже буде нормальна допомога. Чи вистоїть Україна — залежить від низки обставин. Для прикладу, ми не знаємо, як США у разі зриву домовленостей вирішуватимуть питання антиросійських санкцій — зберігатимуть їх чи ні.
● Р. Бортник:
— Якщо мирна угода зірветься, то це буде лише на руку Росії. По-перше, це призведе до хаотизації західної підтримки України. По-друге, що ще гірше, — до того, що США взагалі відійдуть від українського питання, а європейська допомога поступово слабшатиме. Тому що в Європі багато країн орієнтується на Америку. Вихід США із переговорів — одна з російських цілей. Тому нам у жодному разі не можна допустити такого сценарію. Бо якщо ми далі воюватимемо без американської підтримки, наші шанси на перемогу в цій війні будуть дуже невисокими.
● Г. Друзенко:
— Тут є дві відповіді, які залежать від того, з чиєї вини зірветься угода. Якщо, у розумінні Трампа, цю угоду зірве Путін, то ми можемо сподіватися на допомогу США або принаймні на продовження і посилення тиску на Росію. Зокрема — на вторинні санкції для країн, які купують російську нафту, газ, уран, чи на санкції для РФ у банківській сфері, про що нещодавно згадував Трамп.
Якщо, в розумінні Трампа, угода зірветься через впертість Зеленського, тоді можуть бути послаблені санкції і тиск на Росію, США не поновлять допомоги (нині ми вичерпуємо те, що було виділено за Байдена). Нам доведеться відчути, що таке велика війна без великої допомоги.
Чи є план Б в української влади, не знаю. Але план тут один: далі воювати. Ми ж не будемо капітулювати. Якщо проаналізуємо допомогу США та допомогу Європи й інших країн, то це плюс-мінус те саме. Чи зможе Європа удвічі збільшити нам допомогу, якщо США припинять підтримку? Дуже сумніваюся, бо європейська економіка у гіршому стані, ніж американська. Понад те, маємо яскравий приклад: Макрон виступає яструбом, але за три роки повномасштабної війни Франція, друга економіка Європи, допомогла нам усього на 4,8 мільярда євро. А Америка — на 117 мільярдів доларів. Навіть якщо брати у пропорції до ВВП, то допомога США — це 0,5% їхнього ВВП, допомога Франції — 0,2% ВВП.
Європа не замінить Америки ні за номенклатурою озброєнь, ні за фінансовим ресурсом. І нам, якщо війна триватиме, вже цього року доведеться серйозно затягувати паски.
