Дорога погана, медицина й освіта — неякісні, працювати нема де. Це те, що нині характеризує багато українських сіл. Хто у цьому винен? І що робити, аби справді змінити життя на краще? Газета “Експрес” розпочинає масштабний проект “Село. Реалії”. У ньому ми детально проаналізуємо проблеми, які існують у селах, запропонуємо дієві варіанти їх вирішення. Щоб про українське село знову можна було сказати словами Тараса Шевченка: воно у “нашій Україні — неначе писанка”!
Перша частина нашого проекту стосується якості доріг.
Починаємо ми гучно — у селі, де немає жодного шматочка асфальту, організовуємо з місцевими мешканцями акцію, мета якої — нарешті привернути увагу посадовців до важливої проблеми. Наш спільний досвід стане корисним багатьом селам. Час боротись за комфортне життя українських селян!
Отже, напередодні до “Експресу” звернулися мешканці села Сокирчин Тлумацького району, що на Прикарпатті. Тут проживає 360 людей. Вони розповіли про надзвичайно погану дорогу в селі. Та ми навіть уявити не могли, що вона ТАКА погана! У це село ледве добирається швидка допомога. Шкільний автобус не наважується їхати цими каменюками, аби забрати учнів, — діти долають декілька кілометрів пішки. А взимку продукти й інші товари у село тягнуть санями — бо машина може просто перевернутися...
Місцеві мешканці неодноразово зверталися до влади із проханням розв’язати проблему. Писали звернення і голові Петрівської сільради (до якої входить село), і голові Тлумацької районної ради, РДА та ОДА. Листування триває щонайменше два роки. Чиновники обіцяють посприяти, однак на цьому все і закінчується.
Ну що ж, шановні посадовці, якщо вам байдуже до проблеми людей, якщо ви не вмієте дотримувати слова, то ось заслужена подяка за це: газета “Експрес” разом із сокирчинцями відкриває у селі Алею ганьби та ваших невиконаних обіцянок. Кожному з вас, хто залишається байдужим до проблем селян, ми урочисто присвячуємо яму.
Чи не кожен меншканець Сокирчина хотів долучитися до відкриття Алеї ганьби.
І ЦЕ ДОРОГА?!
Їдемо у Сокирчин зранку. Дорога до Тлумача — майже без ям. Аж ось поворот у село. Запитуємо місцевого, де центр села. Михайло Левицький вказує напрямок, але застерігає: “До магазину ще їдьте, а далі пожалійте машину! Краще йдіть пішки, бо пошкодите свій транспорт”. І він не перебільшує. Ми не просто здивовані, ми шалено шоковані!!! “І це дорога?!” — питаємо у селян, які уже зібралися на акцію. “Так, це вона і є”, — відповідають гуртом.
Головна вулиця села — вулиця Незалежності — простягається на 3 кілометри. Тут нема жодного клаптика асфальту. Натомість є каміння, великі брили й дуже багато ям. Місцеві кажуть, що востаннє дорогу ремонтували приблизно 20 років тому. Після повені 2008 року (село лежить на березі річки Дністер, тож серйозно тоді постраждало) шлях засипали камінням. І вже більше як 10 років — жодних змін.
Алея ганьби розташована біля місцевої школи.
У селі Сокирчин розташована школа, де навчаються учні 1 — 4 класів, усього 40 дітей. Та погана дорога забрала у них право на доступну освіту. Шкільний автобус сюди не заїжджає — водії бояться пошкодити транспорт.
“Зараз ми вам покажемо, як наші діти ходять на уроки, — каже Олександра Мазурик і веде нас дорогою (якщо її так можна назвати) вниз. Ми уважно дивимося під ноги, бо через ці каменюки можна впасти і забитися. — І ось цим шляхом наші діти щодня йдуть до школи — дехто по 3 кілометри. Якщо падає дощ, ми дітей просто не пускаємо в навчальний заклад — на дорозі утворюється багнюка, каміння слизьке, дитина може травмуватися. Те саме й взимку”.
Учні старших класів їздять у школу в сусіднє село — Петрівці. Це майже шість кілометрів. Щоб дістатися до шкільного автобуса, їм також потрібно пройти через цю смугу перешкод і дійти до зупинки на початку села — автобус доїжджає лише туди.
“Добре тим, хто живе ближче до зупинки. А ми живемо в кінці села, — каже Наталя Виник. — Мій 11-річний син виходить з дому о 6.20, аби встигнути на автобус. Здолати три кілометри цими каменюками можна мінімум за годину!”
ДІТЕЙ КРАЩЕ НОСИТИ НА РУКАХ
Йдемо із селянами до центру села. Які гарні обійстя у місцевих мешканців! Доглянуті будиночки, красиві садки... Але ця дорога... Неля Шпинта несе на руках свого 4-річного сина Еміра. “Ну а навіщо мені наражати дитину на небезпеку? Зараз точно поб’є коліна через ці каменюки”, — пояснює вона.
Поруч йде жінка, яка штовхає візок із дитиною: “Я вже не маю сили носити дитя на руках. Так, знаю, що візок от-от зламається, як в інших мам”.
“Як у мене, — підхоплює Олександра. — Я вже другий візочок синові купила, а йому ще й двох років нема. Усе на цій дорозі нищиться неймовірно швидко”.
Батьки кажуть, що зламали не один дитячий візок на цих каменюках.
Зауважую, що біля кожного двору вирито рів — щоб туди стікала дощова вода. “Та це не рятує. Вода зносить у рови каміння і все забиває”, — кажуть селяни.
“Коли ллє дощ, дорога перетворюється на річку, — долучається місцева мешканка пані Наталя. — Вода тече на подвір’я, іноді до літніх кухонь та хлівів доходить. Для нас це просто катастрофа”.
ПРОДУКТИ ДОПРАВЛЯЮТЬ НА САНЯХ
Селяни розповідають, що через погану дорогу “швидка” до них їде мінімум годину. “Он ми батькові викликали торік медиків, бо в нього почалася кровотеча. Чекали годину! — каже Олександра. — Якщо ситуація дуже критична, то власними силами доправляємо хворого до зупинки на початку села — аби зекономити час і швидше зустріти лікарів”.
“Мій син нещодавно зламав руку. То мусив пішки йти до місця, до якого може проїхати машина. Лише тоді поїхали в лікарню. Абсурд!” — обурюється Наталя Виник.
Є проблеми і з доставкою продуктів та інших товарів у 2 місцеві магазини. “Взимку нам товари взагалі рідко завозять, — каже Олександра. — А якщо й роблять це, то власник возить усе від машини, яка стоїть біля зупинки на початку села, до магазину... на санках! Бо їхати автівкою страшно”.
Доходимо до крайньої хати села. Люди кажуть, що взагалі відрізані від світу. Ще б пак, замість дороги тут — велике урвище, яке утворилося через зливи!
Замість дороги — провалля!
Мешканці села час до часу самі намагаються хоч би як залатати ями на дорогах, засипають їх. Лопатами та граблями рівняють нагромаджене каміння. Але такі методи працюють лише до першого дощу.
Торік 26 жовтня місцеві мешканці перекривали трасу з вимогою відремонтувати дорогу в їхньому селі. “Лише тоді приїхали до нас з району посадовці, пообіцяли, що дорогу зроблять, — каже Михайло Левицький. — Але про обіцянки забули”.
Люди показують гору документів із підписами посадовців — мешканцям обіцяють, що зроблять усе, аби дорогу відремонтувати.
“Ділянка дороги по вул. Незалежності в с. Сокирчин в аварійному стані, що було підтверджено працівниками поліції, — визнає в одному з цих документів голова Тлумацької райради Василь Двояк. — Такий стан дороги перешкоджає руху шкільного автобуса”.
Чиновники відзвітували людям, що всі їхні вимоги перенаправили голові обласної ради та голові ОДА (тоді ще Денису Шмигалю, який нині — прем’єр міністр України). Схожих відписок у людей багато.
Діти у цьому селі не їздять дорогами на велосипедах. Ще б пак, такий екстрим — небезпечний для життя.
КОЖНОМУ ЧИНОВНИКУ — ЯМА!
Що ж, думаємо, вже всі переконалися у тому, що є достатньо підстав відкрити у селі Сокирчин Алею ганьби та невиконаних обіцянок. Кожному чиновникові, який роками годує селян порожніми обіцянками, ми присвятимо іменну табличку та подаруємо яму. Селяни несуть молот, аби забити таблички в землю. Люди пропонують встановити їх біля школи.
“І нехай стоять, аж поки нам не зроблять дорогу! — кажуть люди. — А як ні, то ми такі ж Алеї відкриємо біля кожної установи, де працюють ті чиновники. Хай щодня згадують про свої “подвиги”.
Отже, героями Алеї ганьби стали голова Петрівської сільради Михайло Кушнір, голова Тлумацької районної ради Василь Двояк, голова Тлумацької РДА Сергій Гаєвський, нинішній голова Івано-Франківської ОДА Віталій Федорів та ексочільник Франківщини, а сьогодні прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.
...Через шість днів після нашого приїзду ми поцікавилися у селян, чи стоїть далі Алея ганьби. “Так. Учора приїздив у село заступник сільради. Але Алею не наважився знести. Та й люди не дозволять це зробити”, — кажуть селяни.
ТО, КАЖЕТЕ, ГРОШЕЙ НЕМАЄ?
А тепер — час завітати в гості у сільраду, аби з’ясувати, чому ж у Сокирчині ніяк не можуть відремонтувати дорогу. Цей населений пункт разом із селом Петрів входить до складу Петрівської сільради. І ось ми тут, у Петрові.
Ого! Здається, ми потрапили в іншу реальність: у селі Петрів — асфальтовані дороги, облаштовані тротуари. Площа біля місцевого нещодавно відремонтованого клубу вистелена кольоровою бруківкою. Навколо зеленіють туї.
А у Петрові, де живе сільський голова, на вулицях села рівнесенька бруківка.
Знайомимося з сільським головою — візьміть до уваги, що мешкає він у селі Петрів. Михайло Кушнір каже, що про проблему з дорогою знає.
“Вона на балансі нашої сільської ради, — уточнює Михайло Федорович. — Це наша комунальна власність”.
“І чому ж ви її не відремонтуєте?” — питаємо.
“Нема коштів, — відповідає. — Бюджету сільради вистачає лише на комунальні послуги й зарплату працівникам. Наш бюджет — 630 тисяч гривень на рік”.
Уже по приїзді в редакцію ми перевірили, чи справді Петрівська сільрада така бідна. Ось лише частина її витрат, які ми знайшли на офіційному сайті державних закупівель ProZorro.
Уже по приїзді в редакцію ми перевірили, чи справді Петрівська сільрада така бідна.
Отже:
— 199 тисяч гривень сільрада витратила на облаштування 10 альтанок для відпочивальників у селі Петрів (12 серпня 2019 року);
— 100 тисяч гривень заплатили за капітальний ремонт церкви УГКЦ Успення Пресвятої Богородиці — знову в селі Петрів (28 листопада 2019 року);
— 296 тисяч 526 гривень — за капітальний ремонт нежитлового приміщення (ймовірно — народного дому) по вулиці Незалежності, 1 у селі Петрів (11 вересня 2019 року).
Та цього, мабуть, виявилося мало. Тому...
— 296 тисяч 233 гривень сільрада у той же день витратила на капітальний ремонт даху нежитлового приміщення за тією ж адресою. І гроші отримала та сама фірма. Чому одну закупівлю розділили на два тендери? Ймовірно, аби не проводити конкурс — і щоб замовлення отримала конкретна фірма.
Рухаємося далі:
— 653 тисячі 184 гривні сільрада заплатила за футбольне поле зі штучним покриттям у селі Петрів (4 листопада 2019);
— 662 тисячі 500 гривень витратили на це поле 31 жовтня 2019 року (зауважимо, що це сталося за 5 днів після того, як сокирчинці перекривали трасу з вимогою ремонту дороги);
— 1 мільйон 81 тисячу 327 гривень сільрада заплатила за благоустрій площі біля народного дому в селі Петрів (10 квітня 2019 року).
І це ще не все. Як ми вже писали, в центрі села висаджено чимало красивих туй. Виявляється, їхньою закупівлею уже зацікавилися правоохоронці. Бо ціна цих кущів невиправдано висока — майже 100 тисяч гривень. Наприклад, тую смарагд висотою 50 — 60 см купили за ціною 750 гривень за штуку, хоч реальна ціна — приблизно 180 гривень. Нагадаємо, в цей самий час мешканці Сокирчина не мають найбазовішого — нормальної дороги!
Заради справедливості додамо, що і Сокирчин отримував певні гроші: 95 тисяч — на капітальний ремонт даху та водостічної системи школи, 150 тисяч і 290 тисяч — на капремонт клубу (втім він до сьогодні не працює). А от на дорогу не виділили ні копійки.
Ціна ремонту дороги у Сокирчині — майже така сама, як ремонт площі біля народного дому в селі Петрів.
“Загальна кошторисна вартість капітального ремонту дорожнього покриття на вул. Незалежності у с. Сокирчин (станом на жовтень 2018-го року) — 1 мільйон 327 тисяч 139 гривень”, — йдеться у експертному звіті, який уже два роки лежить на столі сільського голови. Але чому ж пріоритети виставлені ось так дивно? Одним — усе, іншим — майже нічого.
“Кошти ми розподіляємо за рішенням депутатів за кількістю будинків у селах, — виправдовується чиновник. — У Петрові 310 будинків, у Сокирчині — 130”. Та хіба люди, які живуть у цих 130 будинках, не заслуговують на нормальну дорогу?!
До слова, сільський голова Михайло Федорович Кушнір отримує за свою працю 232 тисячі 568 гривень у рік (про це йдеться у його декларації за 2019-й). Це 19 тисяч 380 гривень у місяць. Та чи заслуговує він таких немалих грошей, враховуючи реалії Сокирчина?..
Після дощів дорога в цьому селі стає такою слизькою, що ходити по ній неможливо.
ТО ЩО РОБИТИ?
Як діяти, якщо дорога у вашому селі погана, а голова сільради не реагує на це? Спершу з’ясуйте, кому підпорядкована ця дорога. Для цього подайте запит у сільраду (текст запиту ми опублікуємо в наступному номері газети “Експрес”). Якщо відповідальність за цей шлях справді лежить на плечах сільради, подайте звернення (як це зробити — читайте в наступному номері).
Якщо голова сільради пояснює вам, що коштів на ремонт дороги нема, ви можете перевірити його слова, як це зробили ми. Для цього зайдіть на сайт державних закупівель prozorro.gov.ua. У графі “пошук” оберіть “тендери”. У віконечку “замовник” введіть назву установи (наприклад: Петрівська сільська рада) та натисніть на кнопку пошуку праворуч. Сайт покаже вам перелік усіх проведених закупівель, у тому числі суму витрачених коштів. Якщо ви бачите, що сільрада витрачає кошти на все, що тільки можна, крім ремонту доріг, або ж якщо на одне село сільрада тратить багато, а на ваше — мізер, то варто починати акції для привернення уваги до вашої проблеми. Наприклад, відкрийте у вашому селі Алею ганьби й невиконаних обіцянок чиновників, як це зробили ми (а потім розкажіть про це нам — ми надамо ситуації розголосу, тож чиновникам буде важче діяти несправедливо або нечесно).
“Якщо ж ви виявили протизаконну дію — наприклад, що гроші були виділені на капітальний ремонт дороги, а по факту зробили ямковий — і вас є докази цього, то звертайтеся до Держаудитслужби, щоб вони перевірили ефективність використання таких коштів, — радить Олександр Литвин, юрист Центру протидії корупції. — Сюди ж звертайтеся, якщо кошти були виділені, але є підстави підозрювати, що вони зникають на етапі закупівлі робіт. Якщо громадяни виявили конфлікт інтересів (коли сільський голова проводить фінансові операції, що можуть бути корисними його оточенню — наприклад, закуповує послугу в компанії, яка належить родичеві), то з докладним описом фактів, які свідчать про вчинення такого правопорушення, можна звертатися до Національного агентства з питань запобігання корупції. Якщо порушення мають ознаки злочину, то з відповідними заявами варто звертатися у поліцію”.
Ми продовжуємо організовувати акції у селах із дуже поганими дорогами. Про акцію на Тернопільщині читайте в наступному номері “Експресу”. Також ми розкажемо про успішні приклади боротьби селян за якісну дорогу, пояснимо, як написати звернення, аби вашу дорогу включили у план робіт на наступний рік, дамо приклади заяв та звернень, які допоможуть знайти правду й стати на крок ближче до перемоги.
Якщо у вашому селі погані дороги, а чиновники не реагують на ваші звернення зремонтувати її — пишіть нам на пошту lysty.expres@gmail.com, надсилайте фото. Або ж телефонуйте на номер 098-173-72-21. Селяни заслуговують на комфортні умови життя!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як лабрадори перевіряють людей на COVID-19
