61-річний Володимир Алексєєв — герой Росії. Він — перший заступник начальника Головного управління розвідки РФ. На цю посаду його призначив Володимир Путін. Алексєєв веде війну проти своєї Батьківщини, адже народився він і виріс в українському селі Голодьки на Вінниччині... Односельці вражені зрадою “Володі”, з яким не раз пили чарку та співали українських пісень. І мають одне побажання для Алексєєва.
Мешканці села Голодьки кажуть, що Володимир був єдиний син у сім’ї. “Його батьки трохи випивали, — розповідає однокласниця генерал-лейтенанта Надія Чорнодон, — але сім’я не була неблагополучною. Тато Степан мав інвалідність, тож не працював. Мама Люба була медсестрою у кардіологічному відділенні”.
Пані Надія згадує, що Володимир з дитинства марив військовою справою. “Навіть передплачував журнал “Военные знания”, дуже любив його, — каже жінка. — Якось присвятив мені вірша (я була його першим коханням) і написав там такі рядки: “Люблю тебя, как офицерские погоны на плечах”.
Такі слова, однак, не розтопили серце Надії — вона не відповіла Володимиру взаємністю. “Вже у дорослому віці односельці жартували, що якби не відмовила залицяльнику, то жила б у Москві в багатстві, а так працюю на городі, — сміється жінка. — Але й добре, що не зв’язала своє життя зі зрадником”.
У школі Володимир вчився на відмінно. Однокласники кажуть: був дуже дисциплінований. Після завершення навчання вирішив вступити до Рязанського військового училища.
“Тоді там приймали після восьмого класу, — уточнює пані Надія. — Володимиру на той час було 15 років. Так от він поїхав, але його не взяли. Він продовжив навчання у школі №4 у Хмільнику, що неподалік нашого села. Закінчивши дев’ятий клас, спробував знову вступити — і теж невдало. Але не здався. Отримавши атестат про закінчення школи, пішов служити в армію, й тільки після демобілізації його таки взяли навчатись у Рязанське військове училище”.
Навчання там, кажуть земляки, сильно його змінило. Із сором’язливого та тихого хлопчика, який міг навіть розплакатись, “коли його вдарила дівчинка”, Володимир Алексєєв перетворився на впевненого у собі чоловіка. Чи навіть самовпевненого.
● Володимир Алексєєв. Фото з сайта ГУ ГШ ЗС РФ
“Коли він приїжджав у рідне село, то приходив у школу. Класна керівниця дуже ним пишалася — мовляв, ось колишній учень навчається аж у Рязані на військового, — каже пані Надія. — Навіть хотіли повісити його портрет у холі — це ж гордість села! Пішли до матері Володі по фото. А вона відмовила. Сказала, що син забороняв давати будь-які фото та інформацію про нього”
У Росії офіцер одружився з росіянкою Галиною, вони мають сина та дочку.
“Подружжя навідувалося у село не так часто, але все ж бували тут. Не раз люди цікавились у матері Вови, яке в нього звання, де служить. Вона коротко відповідала — “не рядовий і не простий”, — згадує жінка.
ВІД ГОРДОСТІ СЕЛА ДО ГАНЬБИ
“Час від часу Володя приїздив в Україну, відпочивав у військовому санаторії у Хмільнику. Ми зустрічались, — каже Надія Чорнодон. — Якось він показав нам на планшеті фото з Путіним, медалі...”
Як же хлопець, який не міг вступити у військове училище, став одним з перших осіб військового керівництва Росії, який зустрічається з Путіним?
Згідно з даними з відкритих джерел, Володимир Алексєєв після училища проходив службу на посаді начальника розвідувальних управлінь Московського і Далекосхідного військових округів. Надалі був призначений начальником 14-го управління ГРУ Генштабу Збройних сил Росії. Опісля був переведений у центральний апарат управління. Під час війни в Сирії Володимир Алексєєв командував діями військових розвідників. У липні 2014 року він відповідав за конвой ПВК, який допомагав нелегально переправити в Україну установку “Бук”, ракета якого влучила в лайнер компанії Malaysia Airlines, що виконував рейс MH17 17 липня 2014 року.
За даними Головного управління розвідки України, саме Алексєєв причетний до втручання у президентські вибори у США 2016 року. Американський уряд наклав на нього низку санкцій.
У 2017 році указом президента Російської Федерації генерал-лейтенанту присвоєно звання Героя Російської Федерації з врученням особливої відзнаки — медалі “Золота Зірка”.
Відомо, що уродженець Вінниччини був одним з найкращих друзів нинішнього міністра оборони РФ Сергія Шойгу, який і допомагав йому активно рухатись вгору кар’єрними щаблями.
Саме 61-річний Володимир Алексєєв — один із головних організаторів отруєння колишнього офіцера ГРУ Сергія Скрипаля та його дочки Юлії в Солсбері у 2018 році.
“Востаннє ми спілкувалися, коли в Україні назрівав Майдан, — каже Надія. — Хтось з нашої компанії спитав у однокласника-генерала, чи буде колись війна між Україною і Росією. Володя відповів, що такого не може бути навіть у страшному сні.
У вересні 2014-го померла мати Володимира, він приїхав на похорон. Як його пустили українські прикордонники, коли вже була війна — не відомо. На цвинтарі він поводився насторожено, роззирався на всі боки. І потім швидко зник”.
Більше, кажуть у Голодьках, Алексєєва не бачили, він нікому не телефонував. Лише з інтернету земляки дізнаються про “подвиги” одного з кураторів війни проти України. Адже саме Алексєєв наразі відповідає за розвідувальне забезпечення російської агресії проти України, організацію підготовки вихідних даних для завдання ракетно-авіаційних ударів по українській території, в тому числі цивільних об’єктах, легалізацію російської присутності на окупованих територіях шляхом організації так званих референдумів. За даними журналіста-розслідувача Bellingcat Христо Грозева, Алексєєв безпосередньо керує приватними військовими компаніями, які вбивають тисячі людей в Україні.
“Ми не думали, що Алексєєв дозволить пускати ракети над селом, де поховані його батьки. Та навесні неподалік Голодьок ППО збила російську ракету, — каже пані Надія. — Наші земляки боронять Україну. А він жорстоко нищить нас”.
Цікавлюсь у пані Надії, що хотіла б передати воєнному злочинцеві. “Я досі не можу зрозуміти, звідки в нього взялася така жорстокість, — каже жінка. — Володю, твої руки — у крові людей України, яка зростила тебе, дала освіту. Як ти так можеш?!”
Селяни проклинають Алексєєва та бажають йому одного — мученицької смерті. Як то кажуть, катюзі — по заслузі.
