В одному із закарпатських сіл на Святвечір не готують пісних страв, а в гостях обов’язково обходять господаря дому, видаючи звуки свійських тварин. А от на Вінниччині у день Різдва є особлива традиція, пов’язана з хрещеними батьками. На Тернопільщині ж українці намагаються шостого січня встати якомога раніше, а ще в жодному разі ні з ким не сваряться. Далі — більше цікавих та подекуди трішки чудернацьких звичаїв, які роблять наше Різдво по-особливому колоритним.
КО-КО-КО, ГОСПОДАРЮ!
У селі Різдвянка, що на Запоріжжі, бережуть дуже давню святвечірню традицію. “Шостого січня, на Святу вечерю, селяни завжди ходять в гості одні до одних, — розповідає жителька села Тетяна Пашкова. — До прикладу, моя сім’я йде до сусідів. Коли ж завітаємо в хату, то обов’язково обходимо навколо її господаря тричі. При цьому квокаємо, мукаємо, бекаємо — відтворюємо звуки різних тварин. Згідно з віруваннями наших предків — так треба робити, аби велося господарство. І ви знаєте — це справді працює!”
І меню на Святвечір у Різдвянці відрізняється від традиційного, адже тут готують цього дня аж ніяк не пісні страви: холодець, голубці з рисом і м’ясом, пиріжки з печінкою тощо.
“А кутя у нас — з рисом. Для її приготування крупу варять і додають до неї горішки, мед, родзинки, мандарини, — розповідає Тетяна. — А ще особливих ноток смаку куті додають м’ятні або фруктові льодяники”.
УСІ ВАРЕНИКИ — В ОДНУ МИСКУ!
У селі Луги, що на Вінниччині, шостого січня перш за все беруться готувати кутю. “Прокидаємося вдосвіта і стаємо до роботи, — розповідає Людмила Добридень, жителька села. — Обов’язково ліпимо вареники з вишнями, сливами, капустою, картоплею. Коли наготували 12 пісних страв, то найперше відносимо вечерю за померлих.
Згідно з традицією, страви за них даємо сусідам, родичам чи друзям. Опісля, як занесли ввечерю і повечеряли самі, годуємо кутею, паляницею або калачем із святкового столу худобу. А ще старші люди перев’язують ложки та виделки на святковому столі пучком сіна — щоб худоба була слухняна”.
А на саме свято Різдва діти ідуть до хрещених батьків, яким несуть в одній мисці різні наїдки: господиня насипає в неї чотири ложки куті, зверху кладе кілька вареників, а на них — калач. Зав’язує все в біленьку хустинку.
“Нанашки — це куми, їх у нас обирають багато — може бути і 10 пар, — розповідає пані Людмила. — Принісши страви нанашкам, дітки кажуть: “Добрий вечір, зі святами, будьте здорові! Просили тато і мама,
і я Вас прошу — прийміть мою вечерю”. “Спасибі мамі, татові і тобі за вечерю”, — відповідає нанашка, бере вечерю, кладе на стіл, пригощає похресника своїми стравами, дає йому гостинці (іноді й гроші), а потім розв’язує вечерю, пробує куті, бере один вареничок і калач, а натомість досипає своєї куті, кладе свій вареник чи калач, зав’язує хустинку — і діти йдуть до інших нанашок або родичів”.
ХЛІБ З ЧАСНИКОМ — ДЛЯ КОРІВКИ
По-особливому готуються до Святвечора і Різдва у містечку Монастириська, що на Тернопільщині. Тут осіли депортовані з Лемківщини (тодішньої території Польщі) українці, які понад 70 років бережуть традиції своїх предків.
“Переддень Різдва лемки називають Велиєю, — розповідає мешканка містечка Віра Дудар, директорка музею “Лемківське село”. — Ми беремося до роботи рано-вранці, адже наші предки вірили: хто скоріше встане, тому цілий рік добре буде вестися. А ще цього дня не можна сваритися. Шостого січня всі також стараються ретельно виконувати хатню роботу, аби так було весь наступний рік”.
Перед самим Святвечором пані Віра береться за віника — замітає хату. Вважається, що в такий спосіб з оселі вимітається все недобре, усі негаразди і проблеми.
Перед самим Святвечором жінка береться за віника — замітає хату. Вважається, що в такий спосіб з оселі вимітається все недобре, усі негаразди і проблеми.
“Мій батько, як найстарший чоловік у родині, перед вечерею іде з онуками спершу в сад, аби подякувати плодовим деревам за врожай, далі — до худоби, якій несе хліба з часником, а вже потім із жмутом сіна вони приходять до хати, — розповідає Віра Дудар. — В оселі батько промовляє вітання і віншування. А коли каже тричі “Христос народився!”, ми йому відповідаємо і легенько підстрибуємо.
Далі кладемо сіно на стіл. Це символізує народження Христа на сіні в яслах, а скатертина поверх нього — крижмо. По кутках столу розкладаємо часник — як оберіг від усього злого, а також гроші, щоб рік був вдалий. За столом залишаємо одне вільне місце для подорожніх. Бабуся розповідала, що це дуже добрий знак, коли до хати неочікувано на Святвечір приходив випадковий гість”.
І ЗА СТОЛОМ, І ПІД СТОЛОМ
У селі Киданівка на Київщині теж бережуть давні обряди. “У нашому селі діти (переважно найменші) перед вечерею сідали під святковим столом і голосно квоктали, — каже мешканка села Уляна Дятленко. — Це для того, аби курей було багато, а навесні — якнайбільше квочок сіли висиджувати яйця”.
Також заведено, аби перед Святою вечерею найстарший член сім’ї вийшов на поріг і закликав усіх померлих родичів родини до столу. “Спочатку треба привітатися (у кожній родині це роблять по-своєму), перекликати всіх родичів, кого хочуть запросити, поіменно. А вкінці — додати “Запрошуємо на кутю”, — розповідає пані Уляна. — Цей різдвяний обряд символізує возз’єднання всього роду, що може бути лише раз на рік — на Святвечір, і вважається найкращим способом пом’янути душі померлих родичів”.
Місцеві жителі переконані, що вечеря має бути за столом, у чотирьох кутках якого під скатертиною лежать найбільші зубчики часнику. Правда, у деяких селах кладуть і цілі головки, а дехто ставить часник й у центрі столу. Мовляв, це відлякує злих духів від самої вечері та людей, що сидять за столом.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як карпатські колядники сповіщають про Різдво
