“Джінгл беллз” замість “Нова радість стала”, пряники замість пампушків, ялинка замість дідуха... Нині багато людей справедливо зауважує, що сучасні українці часто забувають різдвяні традиції. А от ці люди у Карпатах звичаї предків неабияк бережуть. Саме тут, в українських горах, можна зарядитися духом веселого Різдва. І саме по такий заряд я вирушив до села Криворівня. На Різдво тут лунає “В саду вишневім цвіток біленький, Ой народивси Христос маленький”. Прославляючи різдво Ісуса, сотня колядників проходить горами десятки кілометрів і приносить у кожну хату справжнє яскраве свято!
“БУТИ КОЛЯДНИКОМ — ПОЧЕСНА МІСІЯ”
...Піднімаюся крутою дорогою, минаючи церкву. Неподалік неї живе 70-річний Іван Зеленчук — найстарший та найповажніший в Криворівні “береза”, тобто головний у колядницькій партії, соліст, який повинен знати максимально багато колядок.
“Торік у мене був ювілей — уже 30 років “березую”, — каже Іван Іванович.
Партія Івана Зеленчука прийшла з колядою до місцевого священника Івана Рибарука.
Свого часу “березував” і батько Івана Зеленчука, а нині разом з паном Іваном колядує його син Іван. Ходить з батьком у коляду від шостого класу, має свою трембіту. Окрім “берези”, чільну роль у колядницькій гуцульській ватазі відіграє “вибірця” — так називають того, хто збирає гроші за коляду. До слова, народження Ісуса прославляють піснями тільки чоловіки.
В одній партії може бути від 8 до 15 осіб. А загалом у цьому селі близько 100 колядників у всіх ватагах.
“А хто може потрапити в колядницьку партію?” — цікавлюсь у “берези”. “Бути колядником — почесна місія, будь-кого не візьмуть, — каже Іван Іванович. — Чоловіки повинні бути добрими газдами, не мати поганої слави в селі. Їм не можна загравати з молодицями, багато випивати. Ну і, звичайно, вони мають вміти гарно співати. За порушення дисципліни колядників можуть вигнати з партії. Це велика ганьба”.
Іван Зеленчук разом зі своїм сином під час гастролей у США. Позаду них — Ніагарський водоспад.
До нашої розмови долучається Василь Зеленчук, односелець пана Івана. Він та-кож “береза”, але в іншій партії. “Я починав колядувати у неповні сімнадцять років, у 1990-му, — згадує пан Василь. — Тоді був наймолодшим у партії, а найстарший наш колядник мав 81 рік. Нині ж я — найстарший у партії, мені 47”.
ТРЕМБІТИ, РОГИ, ТОПІРЦІ
Гуцульські колядники ходять прославляти народження Ісуса у спеціальному вбранні. Іван Зеленчук демонструє мені так звану рогату шапку, яку шиють із чорного смушку. “А ще колядник має бути вбраний у довгу вишиту сорочку, котру підперезують поясом, кептар та сардак (його одягають поверх кептаря. — Авт.), штани-волосянки, які шиють з овечої вовни, та чоботи”, — каже “береза”.
Коштує вбрання колядника понад 20 тисяч гривень. “За кептар треба віддати 7 — 10 тисяч, — підраховує Василь Зеленчук. — Сардак вартує не менше 4 тисяч, шапка — 1,5 — 2 тисячі. Вишиванка — ще декілька тисяч. Кожен колядник сам має забезпечити собі одяг”.
А ще гуцули беруть зі собою на коляду бартки — традиційні карпатські гострі топірці. На зап’ясті “берези” має бути дзвіночок, у руках він несе хрест. Серед музичних інструментів у партії завжди є ріг та трембіта — вони лунають, коли колядники заходять до хати і виходять.
Вишиванка і кептар — неодмінні атрибути вбрання гуцульського колядника.
“Ось гляньте, це дуже рідкісний ріг, буйволячий, — демонструє виріб пан Зеленчук. — Такий у нас один на все село! В інших ватаг — виготовлені з кореня дерев та обмотані березовою корою”.
“МИ НАЧЕ СТАЄМО АПОСТОЛАМИ”
7 січня після літургії всі колядники Криворівні збираються на церковному подвір’ї. Починають співати, трембітати та сурмити в роги, а ще — танцювати плєс. Опісля — розбиваються на партії, тричі обходять церкву, а тоді — стають перед храмом на коліна і моляться за мирну коляду. Усі ватаги благословляє священник, кожного колядника окроплює свяченою водою — цей момент вважається колядницькою присягою.
“Це особлива мить, — каже Іван Зеленчук. — Коли священник нас благословляє, то ми наче стаємо апостолами, які йдуть славити народження Христа”.
Опісля “присяги” кожна партія колядників вирушає зі співами від хати до хати. “На нашу партію припадає 80 хат, які стоять далеко одна від одної, — каже Василь Зеленчук. — Тож за свята декілька десятків кілометрів находимо, доки всім заколядуємо. Найважче тим, хто ходить з колядою високо в гори. Такі ватаги мають до 30 хат, але дістатись до них нелегко”.
У кожній хаті колядники проводять не менш як годину. “А якщо сім’я велика, то коляда може тривати і декілька годин, — каже Василь Зеленчук. — У нас був випадок, коли в одній хаті зібрались батьки, четверо одружених дітей та онуки. А колядницький обряд у хаті потребує уваги до кожного члена родини — спочатку колядуємо старшим господарям, далі молодшим, дітям. То лише коляда для присутніх тоді тривала понад дві години! А далі було частування. Наприкінці — ще коляда для померлих, коли господарі подають калач, запалюють свічку й дають нам перелік імен померлих, для яких колядуємо. До слова, ця коляда виконується при вимкненому світлі”.
“А як цьогоріч будете колядувати, у час пандемії?” — запитую Василя Зеленчука.
“Напевно, не заходитимемо до хати, а господарів проситимемо робити для нас гостину надворі, — каже Василь Зеленчук. — Не поїдемо цього року через пандемію з колядою на Схід, як це робили чотири роки поспіль”.
До слова, зібрані за коляду гроші гуцули віддають на церкву. “Торік ми наколядували 20 тисяч гривень”, — згадує Василь Зеленчук.
Ходять гурти з колядою аж до Йордану. А 19 січня всі колядницькі партії знову збираються в церкві. Після літургії стають навколо хреста та плєшуть, сповіщаючи, що коляда завершилася.
У руках Василя Зеленчука — унікальний музичний інструмент: буйволячий ріг.
“У США БУЛИ ВРАЖЕНІ, ЩО МИ ЗБЕРЕГЛИ ТРАДИЦІЮ”
Питаю Івана Зеленчука, завдяки чому вдалося зберегти гуцульську коляду?
“Бо так хотів Господь, — не задумуючись, каже чоловік. — Попри заборони, ми зберегли свої звичаї. Пригадую, як у 5-му класі ходив з колядою селом. То на присілку Царина натрапили на міліційний “бобік”, звідти вискочили двоє міліціянтів і стали стріляти в наш бік. Але наступного року я знову пішов колядувати”.
“Так, навіть за часів Радянського Союзу, незважаючи на заборони, у Криворівні плєсали, — розповідає пан Василь. — Це робили дві колядницькі партії. В одній “березою” був Іван Гордійчук, який у робочий день 7 січня обідньої пори приїжджав у Криворівню, зачинав плєс, а потім повертався до праці. Він ще навіть у 90 років “березував”!”
До слова, колядницька партія Івана Зеленчука дев’ять разів була з концертами в США. “Коли ми вперше прилетіли туди, то українська громада була в захваті, що ми зберегли свої традиції, — розказує Іван Іванович. — Після кожного виступу глядачі зі сльозами на очах декілька разів викликали нас на біс”.
Цьогоріч 24 січня колядники з Криворівні даватимуть концерт для діаспори в онлайн-режимі.
...А вже незабаром, 7 січня, у цьому карпатському селі залунає: “В неділю рано сонце сходило, Сади вишневі розвеселило. В саду вишневім цвіток біленький, Ой народивси Христос маленький”. І нехай слова цієї колядки полинуть верхами й долинами, славлячи народження Спасителя! Христос рождається! Справжнього всім українського Різдва!
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також історію переможниці цьогорічного радіодиктанту
