Президент заявив, що ініціюватиме прирівняння корупції у воєнний час до державної зради. Відповідний проект закону глава держави обіцяв подати до Верховної Ради вже найближчим часом.
Наразі за вчинення корупційних дій карають позбавленням волі терміном від 8 до 12 років. Тоді як державним зрадникам в умовах воєнного стану “світить” ув’язнення строком до 15 років або й довічне позбавлення волі.
Ініціатива Володимира Зеленського викликала бурхливі дискусії у суспільстві. Чому?
— Що не так з ідеєю глави держави?
— Вона мені здається максимально популістичною і недоцільною, — каже Олександр Лємєнов, юрист, голова правління експертної організації StateWatch. — У неї немає ні політико-правової, ні логічної конструкції, адже йдеться про різні за своєю суттю злочини. Державна зрада передбачена однією статтею Кримінального кодексу, тоді як корупційні правопорушення регулюються приблизно 20 статтями. Які з них прирівнюватимемо до держзради? Іноземний досвід також не має таких прикладів.
— В українському законодавстві є чітка кваліфікація злочинів і встановлене покарання за їхнє вчинення, — вважає Ігор Рейтерович, політолог, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм ГО “Український центр суспільного розвитку”. — А коли політичні фактори починають домінувати при прийнятті подібних рішень, це зазвичай погано закінчується. Передусім, з огляду на нормативно-правові документи, які визнає Україна, зокрема в контексті інтеграції до ЄС.
— Прирівняння корупції до держзради абсолютно недоречне. Матеріально-кримінальне право не потребує таких прирівнянь, воно конкретне і спрямоване на те, щоб людина розуміла норми ККУ, а ті, хто його застосовують, могли недвозначно трактувати його положення, — розповідає Микола Хавронюк, доктор юридичних наук, професор, член правління Центру політико-правових реформ.
— Заплутаність віддалятиме його від принципів юридичної визначеності й зрештою ми матимемо абсолютно непотрібні нам рішення Європейського суду з прав людини проти держави Україна. У Кримінальному кодексі не потрібно декілька статей, які регулюють одне діяння. Статей про розкрадання шляхом зловживання службовим становищем або одержання неправомірної вигоди цілком достатньо, щоб покарати корупціонера при владі! А посилити покарання за ці злочини в умовах воєнного стану можна й у межах наявної статті — просто додавши кваліфікуючу ознаку до 191 статті Кримінального кодексу.
— А от я підтримую таку ідею президента Зеленського, — каже Ігор Юхновський, академік, Герой України. — Корупцію маємо знищувати й карати якнайжорсткіше. Це тяжкий злочин, наслідком якого в час війни є втрата життів багатьох українців, зокрема наших захисників. Переконаний, що пропозиції глави держави щодо викоренення корупції слід реалізовувати, навіть якщо вони містять ризики. Бо ризики будуть завжди.
— Чи правда, що прирівняння цих злочинів означатиме передачу корупційних справ у підслідність СБУ? I яка тут небезпека?
● О. Лємєнов:
— Тепер ми маємо систему притягнення до відповідальності топкорупціонерів, яка має правові гарантії незалежності своєї діяльності: НАБУ, САП, ВАКС. Передача справ у підслідність СБУ зламає цю конструкцію, яку будували з 2014 року.
● І. Рейтерович:
— Справді, злочини топкорупції в Україні розслідують незалежні від політичного впливу антикорупційні органи, а у разі прирівняння корупційних злочинів до державної зради такі справи потрібно буде передати Службі безпеки України. Безперечно, в ході повномасштабного вторгнення росіян в Україну СБУ змогла продемонструвати свою ефективність щодо боротьби з ворогами, зрадниками і колаборантами. Однак усе ж цей орган значною мірою підконтрольний президентові. Нагадаю, СБУ входить до президентської вертикалі — очільника цього відомства призначає глава держави. Тому очевидно, що виникатимуть питання до заангажованості певних рішень. Виведення антикорупційних органів із системи — неправильний крок, навіть в умовах широкомасштабної війни.
До того ж розширення функціоналу СБУ призведе до того, що як мінімум на початках у них бракуватиме ресурсів для ефективної роботи над усіма справами. І може бути таке, що відділи, які займаються економічними злочинами і корупцією, займатимуться відвертим заробітчанством. Таке в нашій історії вже було.
Ключовим завданням для СБУ нині є вирішення проблем, пов’язаних з російською агресією. А розмиття функціоналу спецслужби й боротьба з внутрішніми шкідниками лише відволікатиме увагу від дійсно важливих справ.
— Мені видається, такий крок потрібен, щоб легалізувати цю незаконну, але робочу схему з “порятунку” своїх людей від покарання за корупційні злочини, — вважає юрист Центру протидії корупції Вадим Валько. — Так, наприклад, було із заступником голови Офісу президента Олегом Татаровим. У нього була підозра у вчиненні корупційного правопорушення, але справу незаконно забрали з НАБУ до СБУ. Пояснювали це прагненням забезпечити ефективне розслідування, але, по факту, за декілька місяців її просто закрили через закінчення строків давності.
Небезпека в тому, що реалізація задуму президента дозволить у певних справах призначати “потрібних” слідчих, які робитимуть усе, аби не мати результатів розслідування. Такий крок ініціюють і тому, що, очевидно, воєнний стан триватиме ще довго. У влади є спокуса привласнити частину фінансів, яка вливається в Україну. Це легше зробити за наявності підконтрольних правоохоронних органів, які можуть прикрити очі на зловживання і розкрадання. По суті, це легалізація безкарності.
— Вочевидь, глава держави, озвучуючи таку ідею, керувався запитом суспільства на посилення відповідальності для корупціонерів, які наживаються під час війни. Чому ж така ініціатива не знайшла відгуку в громадськості?
● І. Рейтерович:
— Справді, заява президента була продиктована запитом суспільства на посилення покарання і деякі корупційні правопорушення дійсно потребують збільшення міри покарання, але прирівняння корупції до держзради не вирішить проблему. А означатиме лише ламання вже вибудуваної антикорупційної системи. При цьому нові механізми, очевидно, не відповідатимуть принципам демократії.
— Чи справді можна ефективно притягувати до відповідальності корупціонерів у рамках чинної антикорупційної системи?
● І. Рейтерович:
— Так. Діяльність антикорупційних органів показує, що вони можуть дієво боротися з проявами топкорупції. Викриття на хабарі голови Верховного Суду яскраво це демонструє.
● В. Валько:
— Колись у нас були величезні проблеми з притягненням до відповідальності тих, хто йшов корупційним шляхом. Тому були створені НАБУ і САП. Але коли вони почали ефективно розслідувати справи, очевидною стала ще одна проблема — наші суди були не готові розглядати такі справи: вони їх затягували й рішень майже не було.
І в 2019 році було зроблено крок до вирішення цієї проблеми — створено Вищий антикорупційний суд, який за чотири роки ухвалив більше як 130 вироків топкорупціонерам. Звісно, проблеми в його функціонуванні є (справи великі, їх багато і судді не встигають швидко їх розглянути), однак владі було б краще сконцентруватися на вирішенні процесуальних недоліків замість ламання добре працюючої системи.
● М. Хавронюк:
— Зусилля владної та правоохоронної систем натомість варто було б спрямувати на посилення антикорупційної інфраструктури і вилучення з кримінально-процесуального законодавства положень, які заважають швидкому та ефективному розслідуванню корупційних злочинів. Наприклад, у нас бракує суддів, тому справи роками лежать, очікуючи своєї черги. Це ті кроки, які треба робити передусім.
— А чи можна знизити рівень корупції самим лише підвищенням покарання?
● В. Валько:
— Ні. Від самого лише покарання не змінюється ні рівень злочинності, ні кількість осіб, які скоюють такі злочини. Суть не в тому, чи прирівняна корупція до злочинів проти основ національної безпеки, зокрема державної зради, а чи притягують правопорушників до відповідальності й чи є вироки. Не саджати можна як за відсутності прирівняння, так і з ним.
● М. Хавронюк:
— Посилення покарання діє лише на 5% людей. Це підтверджують історичні факти: поки на площах європейських міст вішали злодіїв, їхні колеги в натовпі крали гаманці. Якщо людина намірилася накрасти й втекти за кордон, хіба ж її стримає розуміння, що за такий злочин їй може загрожувати не 10, а 15 років позбавлення волі? Звісно, ні.
Кардинально ці питання вирішує не кримінальний закон, а його застосування, яке залежить від ефективності діяльності органів правопорядку (слідчих, детективів, прокурорів) і судів. Рішення проблеми залежить і від процедури — вона має бути максимально простою та ефективною.
● І. Рейтерович:
— Думка, що посилення відповідальності здатне викоренити корупцію, хибна, адже йдеться про боротьбу з наслідками, а не причинами. Наприклад, у Китаї за такі злочини карають навіть розстрілом, однак він є однією з найбільш корумпованих держав світу. Там уся система побудована на корупції, в неї інтегрована Комуністична партія. А розстрілюють лише тих, хто порушує неписані внутрішні правила, або жертв кланових війн. Погоджуюся з колегою — дієво боротися з корупцією можна лише з незаангажованими органами, які готові здійснювати незалежне правосуддя.