Поки ми розмовляли, наші очі були наповнені слізьми: у військових — від згадки про найрідніших, у нас, журналісток, — від неймовірності хлопців і дівчат, які захищають наше теперішнє і майбутнє.
“ЧАСТІШЕ ОБІЙМАЙТЕ ДІТЕЙ, БАТЬКІВ”
● Павло Калитовський, головний сержант підрозділу 125-ї окремої бригади територіальної оборони, 40 років:
— Людям, у яких є сім’я, дуже пощастило. Я би хотів, щоб ви не забували про це. У мене після 24 лютого дуже змінилося ставлення до створення сім’ї. Раніше було якось байдуже, а тепер я мрію знайти кохану дівчину, мати багато діток. Я навіть уявляю, як ми вінчаємося у гарнізонному храмі...
Про кого я найчастіше нині думаю? Про мою племінницю, яка нещодавно народилася. Мрію її побачити. Думаю про мою маму Лесю. Мамо, я повернуся! Все буде добре! У моєї мами обов’язково будуть онуки!
Колись я мріяв переїхати жити в Ісландію, це дуже гарна країна. Тепер я переконаний — ніколи не покину Україну. Хочу жити на Батьківщині.
Також ця війна змінила моє ставлення до російської мови. Я вільно нею володію, але тепер просто не можу її чути. Коли їду через блокпост і чую від наших військових російську, кажу: “Повтори, будь ласка, все, що ти сказав, але нормальною мовою”. Для мене це дуже принципово.
Хочу попросити читачів: не забувайте, що 90 відсотків тих військових хлопців і дівчат, які нині борються на війні, — це не професійні військові. Це цивільні люди, які одягнули форму й пішли захищати свою землю. Поважайте їх. Не треба, сидячи в тилу, повчати бійців. Нам це неприємно!
Я бажаю всім, хто це читатиме, частіше усміхатися. А ще, будь ласка, частіше обіймайте дітей, батьків, піклуйтеся про старших. Дбайте про тварин! Я, до речі, на фронті маю кота й собаку. Люблю їх.
Зі святом, дорогі українці.
“ЦІНУЙТЕ ЧАС! ЙОГО НЕ ПОВЕРНУТИ”
● Марина Голінько, військова медикиня 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, 29 років:
— Цей рік змінив моє ставлення до життя, я почала більше цінувати час. Особливо — після визволення з полону (Марина потрапила в полон 12 квітня, під час прориву нашої бригади до полку “Азов”. — Авт.). Також я зрозуміла, що найважливіше в житті. Здогадуєтесь? Це родина. Бережіть своїх найближчих людей.
Я часто думаю про те, як святкуватиму перемогу України. Це додає віри й наснаги. Впевнена, ми обов’язково відчуємо дуже круті емоції.
Тим, хто не на війні, хочу побажати мирного неба над головою. І маю прохання до вас: поважайте військовослужбовців. Я дуже хочу, аби повага до людей у формі була максимальною, бо інколи ми навіть не здогадуємось, через що вони пройшли й що пережили заради мирного майбутнього України...
Взаєморозуміння нам! І переможного нового року!
“ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: ХОРОШИХ РУСКІХ НЕ ІСНУЄ!”
● Павло Лисенко, командир взводу 81-ї окремої аеромобільної бригади десантноштурмових військ, 30 років:
— Моя найбільша мрія — щоб українські військові та цивільні були цілі й живі. Постійно думаю про це, глибоко переживаю і за своїх побратимів, які воюють, і за всіх українців, які змушені ховатися від ракет. Насправді на фронті важко думати про щось інше.
Я на війні з 2016 року. Захищати країну пішов у 23 роки. Та лише тепер, у 2022-му, в мене повністю змінилося ставлення до росіян — повірте, там не залишилось хороших рускіх, як я раніше вважав.
Друзі, котрі нині в тилу, продовжуйте працювати та підтримувати економіку нашої країни! Волонтерте, не покладаючи рук, бо без вас ніяк! Ми знаємо, вам важко, ви втомились. Але нам усім потрібно триматися задля нашої перемоги. Нам — на фронті. Вам — у тилу. Лише спільними зусиллями ми переможемо! Тож тримаймося! З Новим роком! Нехай він буде щасливим для кожного з нас!
“НЕ СВАРІТЬСЯ! ЦЕ НА РУКУ ВОРОГОВІ!”
● Юрій. Позивний “13-й”, командир взводу 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”, 35 років:
— Село, в якому я жив, було в окупації. Чесно кажучи, подумки я вже попрощався зі своїм будинком. Але це мене не зламало. Навпаки — навчило не прив’язуватися до майна та речей. Найважливіше — це люди.
Нині у своїх думках я не забігаю наперед. Думаю про те, що я роблю і де я перебуваю. Про своїх побратимів і про те, що нам робити, як перемогти. У вільний час я згадую своє цивільне життя. Воно у мене було щасливе... Але й зараз я щасливий. Я бороню свою Батьківщину.
Українцям я хочу побажати єдності. Люди, не сваріться! Це на руку ворогові! Будьте єдині! Тільки це дозволить нам перемогти. Будь ласка, не ведіться на провокації.
Єдності вам, друзі, і критичного мислення. І найзаповітнішого — перемоги вже у 2023-му! Ми всі труднощі подолаємо! Але тільки разом!
"НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ТИХ, ХТО ПОВЕРНУВСЯ З ВІЙНИ"
● Віра Гвоздакова, 131-й окремий розвідувальний батальйон:
— Тих українців, які не на війні, дуже прошу підтримувати людей, які повернулись звідти. Їм дуже важко після пережитого.
Я потрапила на війну у 2019 році, підписавши контракт. За цей час моє ставлення до життя не змінилось. Проте саме з 24 лютого 2022-го мені я почала ще більше цінувати свою родину, тому що з березня по листопад майже весь час перебувала на передовій... Я страшенно сумувала за своїми дітьми. Діти — це велика радість.
Сьогодні я думаю лише про одне — нам потрібно якнайшвидше здобути перемогу. Цього я і бажаю усім нам в новому році!
