Якось перед Різдвом у Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі знайшли біля ординаторської конверт із грошима. На ньому був напис: “Для дитини”. “Кому саме адресували кошти, ми не знали, — каже лікарка-онкологиня Зоряна Кізима. — Віддали тій, що найбільше потребувала”.
Біля дверей у відділення хірургії — черга. На одному зі стільців сидить хлопчик із маскою на обличчі. “Треба пройти сьогодні обстеження”, — каже йому мама, одягаючи бахіли. Із ліфта вибігає дівчинка у рожевій піжамі. Без волосся, з маскою на обличчі. Мама намагається її впіймати: “Стій! Ти щойно ходити не могла, а тепер уже бігаєш?!”
До мене підходить Христина Запоточна, яка працює в лікарні п’ятий рік. Йдемо до палати. Там — двоє пацієнток із мамами. Владі 10 років, приїхала на лікування ще в жовтні.
“Потрапили сюди випадково, у доньки підозрювали апендицит, — розповідає мама Влади, Іванна. — Потім став збільшуватися животик, відправили на аналізи, зробили гістологічне дослідження (детальний аналіз тканин організму. — Авт.). Виявили злоякісну пухлину черевної порожнини”.
Влада пройшла курс хіміотерапії, але пухлина не зменшувалась. Тоді вирішили оперувати.
“Це були найдовші три години в моєму житті, — пригадує мама очікування під операційною. — Лікарі видалили пухлину. Вона важила 2 кілограми 200 грамів”. Після Нового року Влада почне третій післяопераційний блок хіміотерапії.
Дівчинка тримає жовту гелієву кульку з намальованою усмішкою. “Це мені подарували”, — хвалиться. І каже: “Я хочу стати лікарем. Буду рятувати діток”.
На сусідньому ліжку — чотирирічна Оля у рожевій піжамі. Розклала на столику іграшки та олівці, вирізає фігурки з кольорового паперу. “Я народила її у 18 років, — каже мама дівчинки Олена. — Оля була дуже активною, мала довгі білі кучері... Коли їх довелось обстригти — це був стрес для мене. Але потім зрозуміла: головне, щоб вона була здоровою, а волосся відросте. Я пропонувала їй купити перуку. Але мала відмовилась. Навіть шапку не хоче одягати! У неї немає комплексів”.
“Коли ви зрозуміли, що донька захворіла?” — питаю. “Вона почала сильно пітніти вночі. А пішли до лікаря, коли Олі стало боляче ходити. Думали, підвернула ніжку. Хірург прописав знеболювальне і відпустив. Ми заспокоїлись, але через тиждень вона ходила ще важче”.
Оля пройшла обстеження в Охматдиті, лікарі помітили, що у дівчинки збільшився живіт. Їй зробили біопсію. Четверта стадія нейробластоми (пухлина черевної порожнини) із метастазами в кістковому мозку.
“Лікуємося вже пів року, — каже жінка. — Пройшли вісім передопераційних блоків хімії. Потім — видалення пухлини. Після операції метастазів нема”.
Дівчинці також зробили автотрансплантацію кісткового мозку.
“Коли ми потрапили до лікарні, нам давали 70% на успіх. Але я б боролася, навіть якби був один відсоток!” — каже Олена. “Мам, я хочу цукерку”, — простягає долоню Оля. “Люди думають, що з онкологією потрібно сидіти на суворій дієті, — каже мама. — Але це не так. Лікарі наголосили: якщо вона чогось хоче, забороняти не потрібно”.
Дивлюся на поличку з ліками та крапельниці біля стіни. “Вам хтось допомагає фінансово?” — питаю Олену. — “Є багато чуйних людей. Коли я дізналася, що моя дитина хвора, друзі, знайомі, всі, хто мене знає, збирали гроші на лікування Олі. Від держави дітки з онкологією отримують до 18 років пенсію — 1944 гривні. Гроші невеликі, але краще, ніж нічого. Благодійні фонди купують ліки для хіміотерапії. Кожен блок коштує від 500 доларів і більше. Також двічі фонд нам оплачував обстеження за дві-три тисячі гривень”.
Біля сусідньої палати дві жінки по черзі заколисують маленького хлопчика. “Ми впораємося, все буде добре”, — каже одна жінка іншій, цілуючи маля в чоло.
Хлопчика звати Лука, йому рік і вісім місяців. У лікарні його доглядають дві бабусі.
“Батьки на роботі, — пояснює одна з жінок. — Спочатку ми лікували запалення лімфовузлів. А потім виявилось, що це нейробластома. Наш онучок був рухливий, хворів рідко. До такого діагнозу не були готові”. Бабуся цілує онука і стримує сльози: “Але ми вилікуємось. Будемо здорові. Я знаю!”
Питаю в онкологині Христини Запоточної, які симптоми можуть бути ознакою онкологічної хвороби у дитини. “Це індивідуально, — відповідає. — Може з’явитися асиметрія живота, утвори під шкірою, які збільшуються. Через інтоксикацію організму у більшості пацієнтів бліда шкіра. Надмірна пітливість і підвищена температура теж є показниками можливої хвороби”.
Лікарі зазначають: що швидше поставлять діагноз, то більше шансів одужати.
“За 30 років роботи бачила багато всього, — каже Зоряна Кізима. — Деяких діток втрачаємо. Але хочеться згадувати тільки щасливі історії”.
Найменшій пацієнтці Зоряни Петрівни було 5 днів від народження, її принесли сюди відразу із пологового — пухлина нирки. “Діагноз поставили ще до народження, — каже. — Лікували рік, тепер усе добре. Дівчинці 8 років, деколи приходить до нас на обстеження”.
Ще одну дівчинку у школі випадково вдарили в око — розвинулася злоякісна пухлина.”Вилікувалась, вийшла заміж і нещодавно народила хлопчика!” — радіє пані Зоряна. За словами лікарки, часто колишні пацієнти стають волонтерами — приносять подарунки дітям, організовують для пацієнтів вистави.
Головне, що я зрозуміла, побувавши в цій лікарні, — ніколи не можна втрачати віру в диво.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про особливу користь мандаринок
