Невелике містечко Буча за 30 кілометрів від Києва. Сотні вбитих, закатованих людей. Згвалтовані жінки та діти. Братські могили. Розчавлені разом з водіями машини. Ні, люди не змогли б такого зробити. Люди не змогли б. А рашисти — істоти, породжені пеклом, — зробили. Це справа їхніх рук. Це вони сплюндрували українське місто. 33 дні Буча була окупованою. Як символічно: Ісус Христос загинув у 33 роки, а Бучу розпинали 33 дні...
Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch збирає докази воєнних злочинів, які скоїли окупанти в Україні, зокрема в Бучі. Експерти повідомили, що в одному з будинків окупанти влаштували штаб із двома кімнатами: у першій була катівня, у другій — мирних жителів зв’язували та розстрілювали в потилицю.
Організація також описує свідчення тих, хто вижив: російські солдати змусили п’ятьох чоловіків стати на коліна на узбіччі, натягли їм на голови футболки і вистрелили одному з чоловіків у потилицю.
“Буча... Буча... Буча... Я чесно скажу, не знаю, що про неї розповісти, — пише у своєму Фейсбуці волонтер Антон Сененко 3 квітня. — Про те, як росіяни зібрали хлопців з місцевої тероборони, поклали обличчям долу, зв’язали руки та всіх постріляли? А може, про те, що росіяни постріляли майже всю охорону місцевого підприємства, вламувалися в підвали місцевих, в яких ті ховалися, знущалися з них? А може, про те, що мешканці Бучі в масі своїй не хочуть виїжджати, бо тут всюди вже ЗСУ на броні, тому віниками прибирають скло, лагодять виламані танками паркани та прямо зараз натягують на дахи новий шифер? А може, про те, що трупи досі лежать на вулицях, бо ДСНС із саперами сюди сьогодні ще не дійшли, загрузнувши в аналогічній роботі в Ірпені? Чи, може, про те, що в Бучу сьогодні зайшли величезні колони волонтерів та Збройних сил України з харчами, ліками та іншою гуманітаркою і на зворотному шляху забирали всіх охочих?
Буча нині — місто контрастів. З важливими свідками, які бачили розстріли цивільних. Які бачили, як міномети та “Гради” розміщували між висотками і стріляли у напрямку Києва. Які бачили, як забирали сусідів у нікуди і як їх знаходили мертвими в підвалах.
Буча — це місто з людьми, які у підвалах переховували одні одних від окупантів. Які ділилися останнім і вірили, що наша Армія відіб’є місто. Де плачуть та радіють одночасно, побачивши колони наших військових...”
ЛЮДИ ЗАПИТУВАЛИ — ХТО ВИЖИВ?
46-річна Катерина Українцева, мешканка Бучі, розповідає, що у перші дні окупації у Бучі на вулиці Яблунській рашисти розстрілювали все, що бачили.
“Окупанти розташували свою техніку між житловими будинками, звідки й били, — пригадує жінка. — Далі
почалися справжні звірства. Чоловіків, які відмовлялись співпрацювати з ворогами, розстрілювали із зв’язаними руками. Найбільше катували тих, хто в очі рашистам казав “Слава Україні”. Нікого не шкодували... Навіть дітей. Трупи лежали просто посеред вулиці. Скільки їх? Боляче навіть думати про це...”
За словами жінки, орки понищили оселі людей. Вони виривали двері, перевертали все в квартирах, мародерили. В деякі помешкання заходили по декілька разів на день. “Мій сусід — військовий у відставці, пенсіонер. Орки побачили його куточок нагород і покрали їх, забрали нагородні годинники...”
Попри небезпеку, люди, як могли, боролись із окупантами. “Жителі мікрорайну Лісової Бучі, де було пекло, знаходили можливість повідомляти ЗСУ місця розташування техніки ворога. Ці люди знали, що орки проводять обшуки, перевіряють телефони, але все одно ризикували життям, передаючи інформацію нашим захисникам”.
За словами пані Катерини, зустріч із сусідами після звільнення міста була дуже емоційною. “Всі плакали. Люди запитували одне одного — хто вижив? — пригадує жінка. — І знаєте, що я помітила? Що всі, хто пережив той місяць окупації, відразу постарів на років десять, стало більше сивого волосся у молоді...
Проте ніхто не скаржився. Я досі не можу стримати сліз, коли згадую, як ті, хто вижив, викопали в полі 10 берізок і посадили їх на вулиці міста. Бо ми маємо жити далі. Всі ті, хто лишився у Бучі, — це вже одна велика родина. Люди так об’єднались, що їх уже ніщо не розлучить”.
Всі ті, хто лишився у Бучі, — це вже одна велика родина. Люди так об’єднались, що їх уже ніщо не розлучить.
Жінка каже, що клопотатиме перед Президентом, аби її одномістянам з Бучі, а також мешканцям Ірпіня дали нагороди за мужність, бо ніяк інакше, як героями, вона не може їх називати.
ОКУПАНТИ ЗАСЛУГОВУЮТЬ НАЙВАЖЧОЇ КАРИ
Наталія Макієнко із 16-річною дочкою від початку окупанції Бучі постійно сиділи в підвалі свого багатоповерхового будинку “Вікна нашої квартири виходили на аеропорт Гостомеля. Ми бачили з першого дня, які жахіття кояться біля нас. З кожним днем обстріли посилювались, — розповідає пані Наталія. — У будинок прилетіли осколки, почалась пожежа в одному з під’їздів... Тож ми весь час окупації провели у підвалі. Ми були відрізані від світу, від новин, тому моя подруга щодня писала смс-ки з основними новинами, які я читала нашим у підвалі.
Час до часу нам надходили новини про місто — того вбили, того... А те зруйнували. А там мародерили... Це було невимовно боляче. Зате коли нам хтось з волонтерів показував фото вбитих рашистів — ми дивились з насолодою, бо вони на все це заслуговують”.
РОСІЯ ГІРША ЗА ІДІЛ
Дмитро Кулеба, очільник МЗС України, закликав місію Міжнародного кримінального суду приїхати до Бучі для збору доказів: “Закликаю Міжнародний кримінальний суд і міжнародні організації направити їхні місії у Бучу та інші звільнені міста та села Київщини, аби у взаємодії з українськими правоохоронцями якомога ретельніше зібрати всі докази воєнних злочинів росіян”.
Міністр також розповів про масові злочини російської армії в Україні, включно з вбивствами, тортурами, мародерством, гвалтуванням: “Неможливо було уявити таке в XXI столітті, але це відбувається на наших очах. росія гірша за ІДІЛ”.
КОЖЕН КАТЮГА ОТРИМАЄ ПО ЗАСЛУЗІ
Як повідомляє Головне управління розвідки Міноборони, воєнні злочини проти українського народу в передмісті Києва здійснювали військовослужбовці 64-ї окремої мотострілецької бригади 35-ї загальновійськової армії Східного військового округу сухопутних військ збройних сил рф. Відомство опублікувало їхній поіменний перелік.
В оприлюдненому списку — імена та особисті дані військовослужбовців від рядових до полковників. “За скоєні злочини проти мирного населення України всі воєнні злочинці постануть перед судом і будуть притягнуті до відповідальності”, — зазначають у ГУР.
Крім того, волонтери проекту з інформування про російсько-терористичну агресію проти України InformNapalm встановили, хто керував бригадою, яка перебувала безпосередньо в Бучі. Це підполковник Азатбек Асанбекович Омуреков, який мешкає у селі Князе-Волконське Хабаровського району.
Очільник британської розвідки MI6 Річард Мур заявив, що позасудові страти входили в плани путінського вторгнення в Україну. “Ми знали, що плани путіна щодо вторгнення включали позасудові страти його військовими і розвідувальними службами. Повідомлення про вбивства у стилі страти мирних жителів зі звільнених районів викликають жах і холодять кров”, — написав він у Twitter.
***
Наша дорога, мальовнича, українська Буча. Ми пишаємось тобою і твоїми людьми. Ми дякуємо, що ти вистояла й не здалася рашистам. Твій біль — це біль кожного українця. Ми помстимося за тебе, твоїх доньок і синів. Світла пам’ять усім загиблим. Слава нації. І найстрашніша смерть ворогам.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, яким стає життя країн після знищення їхніх диктаторів
