...Сонячний день, на карпатських схилах нарешті сніг. Уздовж автотраси помічаю кількох лижників. Мчать щодуху! Отже, вже недалеко село Верхнє. Тут у Західному реабілітаційно-спортивному центрі нині готується до змагань паралімпійська збірна України.
Уже 1 лютого вони полетять на Кубок світу з біатлону, а 12 березня — на чемпіонат світу з цієї дисципліни до шведського Естерсунда. Завдання дуже амбітні, адже українські паралімпійці — одні з найсильніших у світі.
“Приблизно 6 — 7 разів на рік ми приймаємо тут олімпійську збірну, до 10-ти — паралімпійську”, — каже, зустрічаючи мене, директорка Західного реабілітаційно-спортивного центру НКСІУ Наталія Рода.
Територія спортивної бази — 189 гектарів. Спортсмени і тренери живуть тут у котеджах, зведених за фінською технологією. Розраховані вони загалом на 280 осіб. Помічаю, що на кожних дверях у приміщеннях центру є таблички з написами шрифтом Брайля — для незрячих. Туалети спеціально оснащені для людей із проблемами опорно-рухового апарату.
До слова, поряд із паралімпійцями тут проходять реабілітацію, зокрема, воїни АТО-ООС. Вони кажуть, що сила духу спортсменів надихає і мотивує їх.
База, на якій тренуються паралімпійці, розтягнулася на 189 гектарів.
ПОГОДА ПІДВОДИТЬ
Цьогоріч через м’яку зиму звичні тренування спортсменів ледь не зірвалися. Утім сніг таки випав, і з’явилася змога трішки попрацювати в потрібних умовах. “А перед тим ми пробували звозити сніг з околиць. Та сонечко пригрівало, все тануло, — згадує Наталія Рода. — Дякувати Богові, на Новий рік нарешті засніжило. До речі, аби менше залежати від примх погоди, ми встановили на трасах снігові машини, які виробляють штучний сніг”.
Основна вправа на тренуваннях узимку — лижний біг у класичному та вільному стилях, пояснює головний тренер паралімпійської збірної з лижних гонок та біатлону Андрій Нестеренко. Якщо ж снігу нема, заняття проводять за літнім прикладом: катання на лижоролерах, кросовий біг із лижними палицями, силові вправи у тренажерному залі.
Тренуються спортсмени зазвичай від 9-ї ранку до полудня, потім обід, і від 15.30 до 17.00 — знову заняття. Тренер розповідає: харчування у них — лише здорове, а перед тренуваннями жодних солодощів, жирної їжі. Страви мають бути поживними, щоб компенсувати енерговтрати. У період тренувань спортсмен може витрачати 3000 — 4000 калорій за день!
СЛУХАЙ, ЧИ НЕ ПИЩИТЬ КОМАР
На годиннику — кілька хвилин по третій. Невдовзі розпочнеться тренування. До контейнерів, де готують інвентар, сходяться спортсмени. Застібають кріплення, беруть до рук палиці. Ті, хто ходити не може, — вмощуються на “боба” — спеціально сконструйований стілець, до якого кріпляться лижі.
“Спортсмени з вадами опорно-рухового апарату змагаються сидячи. Ті, в кого дефекти або ампутація верхніх кінцівок, — стоячи, — пояснює Андрій Нестеренко. — А ті, у кого є вади зору, виходять на дистанцію разом із лідерами — гайдами. Лідери їдуть попереду спортсмена, відповідають за його безпеку, готують оснащення, допомагають тренерам. Більшість гайдів були членами національної команди з лижних перегонів”.
Цікаво, а як спортсмени із вадами зору змагаються у біатлоні? Там же треба влучати у мішені! “Вони стріляють на звук, — каже тренер. — Гвинтівки таких спортсменів оснащені спеціальними лазерами. Ці випромінювачі потрібно наводити на ціль. Кожен спортсмен при стрільбі надягає навушники. Що вища
тональність, то ближче ціль. До речі, звук попадання в ціль схожий на писк комара”.
Загалом у команді паралімпійців із лижного спорту та біатлону — 52 особи. Це 41 спортсмен, два масажисти, лікар і сім тренерів. Кожен наставник має декілька підопічних. В Андрія Нестеренка їх аж 11. Спортсмен може потрапити в команду, маючи повні 15 років.
“Є ЛЮДИ, ЯКИМ НАБАГАТО ВАЖЧЕ”
Іванові Ільчуку — 18 років. Він навчається в Києві на еколога.
Іван Ільчук дуже хоче перемогти на змаганнях, аби ощасливити батьків.
“Коли мав два з половиною роки, ми з батьком потрапили в аварію, — розповідає. — Мені ампутували ногу. Я звик. Є люди, яким набагато важче, ніж мені”.
Рік тому Іван вступив у коледж, де вчителька фізкультури виявилася майстром лижного спорту. “Сказала, що її донька працює з паралімпійцями, запитала, чи не хочу спробувати. І от я у резерві збірної України”, — розповідає Іван.
Хлопець каже, що часто питають, чи не заважко займатись лижним спортом і навіщо йому це. “Я завжди відповідаю, що спорт мені шалено подобається, — розповідає хлопець. — Завдяки спорту розумію, що я — потрібний!”
Іван дуже хоче на змаганнях показати хороший результат і ощасливити батьків.
“Я ціную те, що маю. І всього іншого досягну — я в це вірю!” — запевняє.
27-річний Ярослав Решетинський із Києва має вроджену ваду зору, навчався у спецшколі. Вперше на лижі став у дев’ять років. “Спершу було трохи лячно, але невдовзі я зрозумів, що стан, коли адреналін у крові, мені дуже подобається, — розповідає хлопець. — Кожне змагання — це випробування насамперед для самого себе”.
Ярослав Решетинський народився з порушенням зору, але вже в 9 років вперше став на лижі.
24-річний Назар Стефурак — гайд лижників, з паралімпійцями у збірній працює вже чотири роки. “У мене подвійна відповідальність. Я маю все бачити і добре відчувати свого партнера”, — каже він.
Гайд розповідає: працюючи у парі з незрячим спортсменом, лідери використовують для вказівок спеціальний мікрофон — ампліфаєр. Він з’єднаний з динаміком, який вішають гайдові на спину. “Лідер, який веде спортсмена по дистанції і рухається попереду, говорячи в цей мікрофон, не повинен повертати голову, аби паралімпієць його чітко чув, — пояснює Назар. — А на спусках гайд і спортсмен можуть їхати, тримаючись за одну палицю: спереду — гайд, ззаду — незрячий, і їдуть як одне ціле”.
А під час змагань у біатлоні гайди лише підводять спортсмена до мата та установки. Коли біатлоніст прибирає положення лежачи, гайд повинен відійти на 2 — 3 метри. Підказувати, подавати команди заборонено, адже зона стрільби — це зона тиші.
ЦІНА МЕДАЛІ
Усі спортсмени мріють потрапити на наступну Паралімпіаду, що відбудеться у Пекіні в березні 2022 року, і здобути там нагороди. Тішитиме їх не тільки сама перемога.
“Із 2018 року за золоту медаль дають 125 тисяч доларів, за срібну — 80 тисяч, за бронзову — 55 тисяч. Це дуже великі гроші”, — відзначає Андрій Нестеренко.
Інвентарем спортсменів збірної забезпечує держава. Оновлюють його раз на 2 — 4 роки, коли відбувається чемпіонат світу або Паралімпіада. А от на нижчих ланках купувати спорядження переважно доводиться на власний кошт.
“Лижі для початківців коштують приблизно 1500 — 3000 гривень, а для професіоналів — від 6500 гривень, — каже тренер. — А також потрібні кріплення, одяг, взуття, гвинтівки, набої... Ще такий нюанс: у лижних гонках є два стилі пересування — вільний та класичний, і кожен із них потребує іншого взуття, лиж та палиць”.
Тренери зауважують: в Україні немає системи підготовки спортсменів-паралімпійців — спеціалізованих шкіл, центрів, де б тренери могли вибирати початківців та доводити до рівня наці нальної команди. “Ми проводимо кожного року чемпіонат України тут, у Західному центрі, де і відбираємо спортсменів у національну команду, — каже Андрій Нестеренко. — Останні 5 — 7 років готували спортсменів майже з нуля. Ситуація змінилася два роки тому, коли була створена резервна збірна. Уже цього року ми відібрали 10 спортсменів із неї в основну команду”.
Тренер відзначає: паралімпійці — дуже мотивовані спортсмени. “Для людей з інвалідністю в нашій країні спорт — це можливість побачити світ, стати фінансово незалежними, — каже Андрій Юрійович. — Результати у нас чудові. Скажімо, торік на чемпіонаті світу з зимових видів спорту здобули 42 нагороди. На Кубку світу торік мали перше підсумкове місце, виборовши 23 медалі. На Зимовій Паралімпіаді українці вибороли 7 золотих медалей, 7 срібних та 8 бронзових. І надалі знижувати планку не маємо наміру. Будемо перемагати!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також текст про те, як результати реставрації середньовічної картини здивували світ
