Роман Замрій працював сімейним лікарем у Красилові, що на Хмельниччині. У 2014 році добровільно приєднався до медичного батальйону “Госпітальєри”. Коли почалося повномасштабне вторгнення, знову пішов на передову.
“У мене позивний “Йода”, — каже Роман. — Дістав його ще у 2015 році. Якось бійці побачили мене у зеленій формі і вигукнули: “О, Йода! (це зелена людина — герой “Зоряних воєн”. — Авт.). Прагну бути безстрашним, тому погодився на роботу в полі. Коли підрозділ у бою — я надаю допомогу пораненим. Коли поранених немає — виношу загиблих із поля бою, адже наші війська просунулися вперед, звільнилася територія, яка була під вогнем, і там дуже багато... Героїв. Так, ми не кажемо “200-й” чи “загиблий”, ми кажемо — Герой”.
Роман розповідає, що разом зі своєю дівчиною приєднався до “Госпітальєрів” третього батальйону Української добровольчої армії 24 лютого 2022 року, у перший день великої війни. “Два тижні ми були на фронті, два — вдома. Згодом я вирішив піти в ЗСУ, але моя дівчина була проти. Я необачно тоді сказав: “Ходімо разом!” Мав надію, що вона буде десь у медпункті, а всю небезпечну роботу буду виконувати я. Але не так склалось, як гадалось. Її відправили в Бахмут... Ми перестали спілкуватися. Для мене це велика душевна рана”, — каже бойовий медик.
Найважче, розповідає Роман, спілкуватися з близькими Героїв. “Якось цілий день ми працювали на евакуації поранених, — згадує “Йода”. — Вночі винесли тіло бійця. Надранок намагались ідентифікувати його, але це було непросто. Так, при ньому були документи. Але чи його?! І був телефон. Він задзвонив. Я його увімкнув. Почувши мій голос, жінка занервувалася: “Ви хто, де мій чоловік?” Я відповів: “Мені дуже прикро, дуже прикро, я вам так співчуваю”. Сльози душили і не давали більше нічого сказати. На жаль, таких історій багато. Але я тримаюсь”.
Зі слів Романа Замрія, ночувати бойовим медикам нерідко доводиться у розбомблених будівлях, в автомобілях чи окопах. Часом у покинутих будинках військові знаходять музичні інструменти. Вони нагадують про те, що тут колись вирувало життя. “Я закінчив музичну школу. Граю на гітарі та фортепіано. І коли випадає вільна хвилинка, намагаюсь заглушити звуки вибухів музикою. Це навіть трішки заспокоює після важких емоцій”, — ділиться військовий медик.
