Антоніна і Сергій познайомились у 2017-му. Вона — офтальмологиня. Він — військовий. “У 2014-му я пішов служити до лав Збройних сил України, — розповідає 36-річний чоловік. — Служив у зоні ООС до 2017 року. Мав численні травми, контузію — тож проходив лікування у шпиталі. Там доля і звела мене з Антоніною”.
Жінка каже, що колись працювала у державній поліклініці, а в 2017-му зробила важливий крок
у житті — стала військовою лікаркою. Працює у Житомирському військовому шпиталі. “Сергій приїхав до нас з фронту зі скаргами на зниження гостроти зору, — згадує 38-річна Антоніна Рибак. — Майже рік ми спілкувались як лікар і пацієнт. На певному етапі з’явилася симпатія... Сергій був такий уважний, завжди радий допомогти! Бачились ми, щоправда, рідко — він був на фронті. Але це не завадило нам розвивати стосунки”.
“Я відчув серцем, що це моя людина. Тож уже через рік після знайомства освідчився своїй коханій”, — каже Сергій.
Днями пара одружилась — обоє були у військовій формі. А вже наступного дня Антоніна і Сергій вирушили на військову службу.
“Мріємо засинати і прокидатися разом, мріємо виховувати маленьких українців”, — каже Антоніна. “Після перемоги України у війні хочемо провести справжній медовий місяць, — додає Сергій. — І встановити український прапор на Кремлі”.
ВЕСІЛЛЯ — ОНЛАЙН!
Оксана Калитюк, яка тепер волонтерить для України з Польщі, та Олексій Кукоба, який захищає Київ, побралися після чотирьох років стосунків.
“З початком повномасштабного вторгнення я став на захист Києва, в якому живу з 2012 року. Пройшов навчання на парамедика-стрільця, — каже 35-річний Олексій Кукоба. — Кохана, звісно, хвилювалась за мене... І ось того самого дня ми листувались, і Оксана написала щось на кшталт “мусиш тепер мене заміж взяти”. Я спитав, чи вона згодна одружитись, і відповідь була “так”!”
“Моє “так” було єдиним рішенням у житті, в якому я ні секунди не сумнівалась”, — сміється 39-річна Оксана Калитюк.
Через війну Оксана тимчасово мешкає в Польщі, тож весілля вирішили організувати через відеозв’язок. “Я вмовив кохану поїхати за кордон, бо, коли вона в Києві, дуже хвилююся за неї, це заважає воювати, — каже Олексій. — У Польщі Оксана займається волонтерством — шукає для мене та побратимів усе необхідне, щоб давати відсіч ворогові”.
“Я живу в невеликому селищі Штутово, — каже Оксана. — Тут познайомилась з двома жінками, які займаються оформленням шлюбу. Вони запропонували провести весілля в їхній залі урочистостей у місцевій мерії. Знайшли мені весільне плаття і туфлі. Зачіску робила моя племінниця: купила синьо-жовті колоски і вплела у волосся”.
“Напередодні весілля я нарешті помився — а це тепер буває у нас не так часто, — усміхається Олексій. — Запросив на урочистість побратимів. Рідні та друзі приєдналися через відеозв’язок. Хлопці нам заспівали “марш”, набажали всього, що тільки можна. Це було таке весілля, що всі плакали від щастя!”
“Хтось навіть кричав “Гірко!”, у нас були віртуальні поцілунки й обійми”, — додає Оксана.
Пара каже, що після перемоги України справить справжню гостину з нагоди одруження. “Відсвяткуємо і почнемо відбудовувати рідний Київ. А медовий місяць проведемо в нашому, українському Криму!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як у Львові працює притулок для коней, яких вивезли з гарячих точок
