Війна для хлопця розпочалася у 20 років, а завершилася у 28. Життя воїна обірвалося поблизу Попасної. Через окупантів без батька залишилося дві його маленькі доньки...
“Володимир народився у Львові, — каже його вдова Анастасія Дух. — Він дуже любив Україну, був справжнім патріотом”.
“Володя з дитинства ніколи нічого не боявся, — розповідає Ольга Регела, перша вчителька. — На перерві міг розборонити старших хлопців, які билися. Був ініціативним та відповідальним. Його не треба було просити про послугу чи допомогу — сам зголошувався. Дуже добра була дитина. Якщо хтось плакав чи потребував підтримки, завжди намагався розрадити”.
“Ми познайомилися у 2010 році, коли Володя навчався у ліцеї, — згадує Анастасія. — Він опановував професію перукаря, а я — флористки. Невдовзі пішов до армії. Коли повернувся, ми стали зустрічатись і того ж року одружилися. А вже у лютому 2014 року в нас народилась старша донечка. Коли їй виповнилося три місяці, чоловіка мобілізували й відправили в АТО. Тоді він потрапив у прикордонний пункт Довжанське Луганської області. Там було пекло... Їх обстрілювали з усіх сторін... Вони ледве вибралися звідти живими...”
Анастасія каже, що після цього Володимир побув удома лише чотири місяці, а тоді знову відправився воювати. “Приїхавши додому, почав працювати на різних роботах, шукав себе, — розповідає жінка. — У 2018-му в нас народилась друга донечка... Він хотів для неї мирного майбутнього. А тому знову відправився воювати за Україну...”
Влітку 2021 року чоловік підписав контракт із ЗСУ. “Знову потрапив у зону ООС. Там перебував останні пів року свого життя, — пояснює Анастасія. — Він мужньо й гордо воював за рідну Україну... Володя був найкращим у світі чоловіком і батьком! Був дуже життєрадісним, любив відпочивати в колі друзів та сім’ї. Завжди був на позитиві й піднімав усім настрій”.
“У мене перед очима досі його світлий погляд і щира усмішка. Чоловік з обличчям янгола — так ми його називали, — каже Ірен Маланчук, подруга сім’ї. — Війна для Володимира розпочалася у 20, а закінчилася у 28... У далекому 2014 році, в серпні, він разом з побратимами вирвався із жахливої “м’ясорубки” — Іловайського котла...”
Жінка пригадує, як вісім років тому частина військових, яким вдалося вижити, поверталася додому. Їх зустрічали на об’їзній дорозі у Львові.
“Там я і познайомилася з родиною Духів. Тоді ж уперше побачила, як виглядають уламки “градів”, почула страшні історії про котел, — каже жінка. — Та це був лише початок АТО, й ми ще не знали, що та страшна війна затягнеться на роки...
Сьогодні, янголе, ти дивишся на нас з небес. Володю, тримай для нас небо!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як у Львові в час війни планують будівництво Льодової арени
