30-річний ієромонах Пімен, світське ім’я — Роман Пеприк, загинув на фронті. Він служив у розвідувальному батальйоні. Його поховали на Алеї Героїв, що на Лісовому кладовищі у Києві...
Роман Пеприк народився у місті Заліщики на Тернопільщині. Згодом жив у Дунаївцях, що у Хмельницькій області.
“Рома з дитинства був добрий та щирий, — розповідає Зоя Захар’єва, однокласниця. — З ним хотілося дружити і спілкуватися. У школі, пам’ятаю, дуже цікавився історією.
Його виховувала бабуся, яка була дуже побожна, напевно, саме вона прищепила онукові таку глибоку віру в Бога”.
За словами Зої, Роман довго шукав себе.
“Він — людина зі складною і глибокою душевною організацією, — веде далі однокласниця бійця. — І зумів поєднати, на перший погляд, непоєднувані речі — службу військову й службу Богові.
На жаль, його життя обірвалося. Певна, що всі, хто з Романом був знайомий, щиро сумують за цією світлою душею. Він був один з найдостойніших з-поміж нас”.
Уже у монашому чині, не зрікаючись чернечих обітниць, Роман Пеприк пішов добровольцем у 2014 році захищати Україну. Брав участь у боях на передовій. Після того як звільнився з армії, брат Пімен був насельником монастиря на честь святителя Нектарія Егінського, де прийняв сан ієродиякона, а згодом — ієромонаха від рук митрополита Олександра Драбинка. Опісля продовжував своє служіння в одному з монастирів на Прикарпатті — Святотроїцькій чоловічій обителі в селі Баня-Березів. Та зрештою вирішив повернутися у ЗСУ.
“Роман був ієромонахом, — додає Лариса Фурман, колишня класна керівниця. — Для багатьох хлопців духовний сан — гарантія того, що не доведеться воювати. А він пішов, бо по-іншому не міг вчинити... Завдяки таким героям, як Роман, ми живемо і будемо жити”.
Для багатьох хлопців духовний сан — гарантія того, що не доведеться воювати.
Служив воїн у розвідувальному батальйоні. “Я воював з ним під час ООС приблизно два роки, — згадує майор Ігор Кондратюк. — Тоді Роман був у 54-му окремому розвідбаті на небойовій посаді — начальника складу паливно-мастильних матеріалів. Завжди спокійний, врівноважений, усміхнений. Дуже любив порядок. Жодного поганого слова від нього ніхто не чув. Не пив, не курив. Був дуже позитивний, ніколи не мав дисциплінарних стягнень”.
Цього року, на початку літа, він мобілізувався вже в іншу частину. Із позивним “Роман” ніс службу в новоствореному підрозділі.
“Я про це довідався, побачивши його допис у соцмережах, — каже майор Кондратюк. — Ще й написав коментар: “Знову змінив форму одягу. Молодець. Повага! Інші могли б ігнорувати...” Він — священнослужитель і міг не йти воювати. Але пояснював: “Я дуже люблю свою Батьківщину і, попри свій церковний сан, вирішив повернутися в армію. Це був тяжкий вибір, але я зробив його”.
Загинув воїн під час ракетного обстрілу... “На все воля Божа. Слава Богу! Слава Україні!” — писав у фейсбуці про своє повернення у стрій Роман Пеприк...
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як українці “розрахувалися” з мешканцями ЄС за прихисток від війни
