Марія Никифорівна Колб із Борщович на Львівщині пригадує: “Одного осіннього дня учень третього класу, де я вчителювала, під час прогулянки перечепився за обірваний електричний дріт — на Ігорчикові загорівся одяг. Дитина отримала багато опіків. Його госпіталізували, відходили. Хлопчик вижив! Коли однокласники дізналися про цей випадок, усі плакали, і я разом із ними. Ми вирішили зібрати йому гостинці: хто цукерки, хто шоколадку... А ще написати йому листи”.
Марія Никифорівна взяла тридцять листів і поїхала у лікарню. “Коли Ігорчик побачив мене через вікно, то на всю лікарню кричав: “Моя вчителька йде!” — пригадує жінка. — Коли я зайшла у приміщення, то він уже біг назустріч, а за ним — лікар, бо в нього ручка була відведена назад і пришита, щоб шкіра наросла...”
“Пустіть мене, — кричав хлопчина, — це моя вчителька прийшла!” Марія Никифорівна взяла його на коліна, обійняла, поцілувала. Скільки радості було в хлопця! Жінка передала йому гостинці й пачку аркушів. “Мама Ігорчика потім розповідала, що він щодня розкладав їх на ліжку й перечитував”, — усміхається вчителька.
Ігор лікувався майже весь навчальний рік. Тож виникла проблема: він пропустив багато уроків. Невже йому доведеться залишитися у третьому класі? “Однокласники, коли це почули, стали кричати: “Як це Ігорчика з нами не буде? Ми йому допоможемо! Ми його навчимо!”
І справді, дитяча підтримка, наполегливість його мами, яка з ним займалася, допомогли надолужити пропущене, й Ігорчик пішов із усіма в четвертий клас.
“Минуло багато років. І ось одного дня стою я у черзі в магазині, — каже Марія Никифорівна. — Аж раптом до мене підходить мій Ігорчик — високий, гарний такий! Купив мені гостинець, як і я йому колись, — шоколадку! Я розплакалась. І зрозуміла, що добро — це найбільша життєва цінність. Воно завжди повертається сторицею”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також незвичайну заробітчанську історія про добре серце італійської синьйори
