47-річний Андрій Люташин був начальником служби повітряно-вогневої і тактичної підготовки 40-ї бригади тактичної авіації. “Коли літак сина підбили, він вистріляв усе, що мав, а тоді скерував винищувач на колону окупантів, яка йшла на Київ, — каже 71-річна Людмила Люташина, мама загиблого героя. — Так мій Андрій допоміг оборонити столицю. Це сталося 8 березня, а поховати сина змогли тільки 7 квітня...”
Андрій Люташин зростав у сім’ї військових. Його батько теж був льотчиком, мати працювала у штабі. Майбутній герой вчився у Чернігівському військовому училищі, потім служив в Умані. В якийсь момент вирішив повернутись до цивільного життя, вийшов на пенсію, влаштувався на роботу. Але...
Коли росія напала на Донбас і почалася АТО, Андрій вирішив знову стати на захист Батьківщини. Про це навіть не сказав батькам, аби не хвилювалися. “Мам, у мене все добре”, — тільки й чула у телефонній слухавці пані Людмила.
“Андрій знав, що я дуже переживаю за нього, а в мене цукровий діабет, тож не хотів, щоб я хвилювалася, — розповідає мати. — Старався щодня зателефонувати двічі — вранці й увечері, просто казав кілька слів, що з ним усе гаразд. Це вже потім я дізналась, що він в АТО двічі був на ротації по декілька місяців...”
Повернувшись зі Сходу, льотчик поновився на службі — так опинився у складі 40-ї бригади тактичної авіації, що дислокувалась у Василькові. Саме ці бійці у перші тижні відзначились успішними повітряними боями та багатьма збитими літаками противника, недаремно їх називали збірним образом — “Привид Києва”.
Бойові побратими згодом розповіли матері, що останніми словами Андрія по зв’язку були: “Хлопці, будем жить!” З ними на устах він скерував винищувач на колону техніки...
У бригаді майора Люташина згадують з неймовірною теплотою — він завжди відгукувався на кожне прохання про допомогу. А ще — передавав свій досвід молодшим бійцям, адже був інструктором.
“Коли почалась повномасштабна війна, син подзвонив, я випалила, що вже й сама взяла б у руки автомат, — згадує пані Людмила. — А він сказав мені: “Не хвилюйся, мамо, в нас на всіх ворогів патронів вистачить”.
Більше ми про війну не говорили. Я просила невістку з онуками перебратися до мене, у Мукачево, адже в Києві було дуже небезпечно. 7 березня Таня із 7-річним Артемом нарешті приїхали. Тоді зателефонував Андрій, це була наша остання розмова: він цікавився, як добрались дружина і син, чи все добре... Молодший знає, що батька поховали, але, мабуть, не до кінця все розуміє. А старший, Максим, посивів у свої двадцять...”
Поховали майора Андрія Люташина у рідному місті — Мукачеві. “Моя кровинка буде тут зі мною...” — плаче мати загиблого Героя.
Посмертно начальнику служби повітряно-вогневої і тактичної підготовки 40-ї бригади тактичної авіації у Василькові Андрієві Люташину присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, чому “зелений” рвонув угору і що буде з курсом далі
