“Мамо, я не знаю, чи я патріот, але ти мене вчила завжди захищатися і захищати тих, хто потребує цього. Тому я буду боронити українців, наш дім і людей, яких люблю”, — сказав своїй матері солдат Данило Семененко, коли вирушав захищати Україну на Сході. Там він був до останнього подиху.
Данило Семененко народився та виріс у Харкові. У дитинстві хлопець не думав про військову справу та армію, йому тоді подобалась музика — він ходив до місцевої музичної школи, де вивчав гру на фортепіано. “Даня був доволі здібним у цьому мистецтві, — пригадує матір Олена Семененко. — У дев’ять років він виступав на міжнародному конкурсі, де виконував надскладну для його віку композицію. Це відзначили судді конкурсу, пророкували йому яскраве майбутнє музиканта”.
Та вже у десятирічному віці Данило з головою пірнув у світ комп’ютерних технологій і покинув гру на фортепіано. Матір згадує, як хлопець самотужки збирав електронні прилади, зокрема персональні комп’ютери. Саме через цю любов до техніки хлопець вступив у Харківський національний університет радіоелектроніки на програміста.
Після року навчання Данило захотів займатися гейм-дизайном і почав збирати гроші на навчання в одному з університетів Чехії. Тоді хлопцеві й прийшла повістка з військкомату. “Даня пішов служити у 3017 частину Національної гвардії України, яка базувалася у Харкові, — розповідає матір. — За час служби син змужнів. Йому подобалася служба, тому він підписав контракт на три роки. За свої старання найближчим часом мав отримати підвищення у званні”.
За час служби син змужнів. Йому подобалася служба, тому він підписав контракт на три роки.
Війна застала Данила Семененка на ротації у Луганській області. Його підрозділ приєднали до бійців ООС для виконання бойових завдань...
“Коли я згадую Даню, то перед очима постає образ ангела. Він був неймовірно доброю людиною — і ні війна, ні служба не змогли цю якість у ньому змінити, — каже матір військового. — Якось він з товаришами поїхав на завдання в одне село на Луганщині. Там цивільні ховалися від обстрілів у підвалах, не маючи їжі та води. Даня розповідав, що вони з товаришами ділилися з ними їжею, а коли знайшли машину, евакуйовували подалі від бойових дій”.
Мати каже, коли син телефонував близьким у перші дні війни, час до часу в нього тремтів голос. “Та згодом, навіть перебуваючи у самому пеклі, при наших розмовах Даня був веселим і намагався покращити нам настрій. Я відчувала, що за два місяці війни він сильно змужнів”, — згадує Олена Семененко.
Данило Семененко загинув 29 квітня у місті Золоте, що на Луганщині. Снаряд ворожого танка потрапив у окоп, де був Данило.
“Я молилася за нього кожен день, — пригадує матір. — При останній нашій телефонній розмові сказала йому, що він найхоробріша, найблагородніша та найдобріша людина, яку я знаю. Також сказала, що пишаюсь ним. Даня був впевнений у нашій перемозі. Він вірив, що Україна розцвіте завдяки сильним та мудрим людям, які населяють нашу країну. Він вірив, що після війни ми всі будемо жити щасливо та спокійно. За це він і боровся. Вічна тобі пам’ять, сину!”
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, хто винен у тому, що росія окупувала Херсон
