Свого часу полковник Олег Гегечкорі брав участь у миротворчих місіях у Ліберії та Сьєрра-Леоне. 50-річний пілот загинув на Київщині. Воїну присвоїли звання Героя України та нагородили орденом “За мужність” ІІ ступеня. Посмертно.
“Мій батько народився у селі Гвардійське в Криму, — розповідає син загиблого Едуард Гегечкорі. — У дитинстві часто бував на місцевому аеродромі й любив небо. Старшокласником відвідував ДОСААФ, де разом з інструктором почав літати на військовому навчально-тренувальному літаку L-29. Потім уже сам сідав за штурвал.
Після строкової служби закінчив Кременчуцький льотний коледж, де здобув професію пілота гвинтокрила. Тоді ж зустрів мою маму. Вони познайомились у... громадському транспорті. Своїм добрим, щирим та хоробрим серцем тато добився її прихильності й вони одружились. Невдовзі народився я”.
Олег Гегечкорі пішов служити в одну з військових частин на Одещині.
“Потім її розформували й наша сім’я переїхала у Херсон — на нове місце служби, до вертолітної ескадрильї 11-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ, — розповідає син загиблого. — У 2014 році він літав у зону АТО для евакуації побратимів та доставки вантажів. Виконував завдання як удень, так і вночі. Якось вирушив за пораненими в Амвросіївку. Мало бути 60 людей, а на місці виявилося втричі більше. Тому вантажили всіх, як тільки могли... А злітати довелося у темряві, щоб уберегтися від снайперів. Завдячуючи батькові, також вдалося витягнути багато поранених з Іловайського котла...
За всі ці бойові операції його нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Крім основної роботи, він ще встигав працювати інструктором, навчаючи молодих курсантів. А я, дивлячись на тата, щиро захоплювався ним, і теж обрав шлях військового. Хоча мав високі результати у спорті та науці”.
Коли ж відбувся повномасштабний наступ рф, полковник Олег Гегечкорі зі своїм екіпажем виконував бойові завдання у Київській області. Щодня їм вдавалося знищувати колони ворога.
“Інколи тато працював сам, інколи — у парі. Щодня мав декілька вильотів, завдаючи точних ударів по рашистах, — продовжує Едуард. — Одного дня батько вилетів, як завжди, а невдовзі мені стало відомо, що хтось із вертолітників розбився поблизу села Бервиця. Тоді я ще не знав, що це він. Став телефонувати, але... Поза зоною досяжності. За декілька годин мені повідомили, що загинув якраз екіпаж мого батька.
Дістатися до місця трагедії було нереально через окупацію. І в душі у мене жевріла надія, що тато живий. Сподівався, що його, нехай і пораненого, могли забрати в полон. Головне — аби живий! Як тільки село звільнили, ми змогли знайти той самий вертоліт. На жаль, мій неймовірний тато таки загинув”.
Поховали Олега Гегечкорі з військовими почестями у Кременчуці на Алеї слави. Син Едуард тепер за старшого в родині й з усіх сил підтримує маму та молодшу сестру.
“Я обіцяю, що гідно продовжу справу батька й він мною пишатиметься з небес!” — каже Едуард Гегечкорі, дідусь якого, до речі, теж усе життя віддав військовій авіації.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про візовий режим з росією
