На Бахмутському напрямку на Донеччині в окоп, де перебувала захисниця Тетяна Фесенко з позивним “Мурка”, потрапив ворожий снаряд. Бійчиня дістала осколкові поранення. Понад два кілометри її чоловік, з яким служили разом, ніс кохану на руках до пункту евакуації. Проте врятувати військовослужбовицю так і не змогли.
Пара познайомилась у 2013 році. Їх звів випадок: чоловік потрапив не на ту зустріч випускників, де й побачив уперше Таню. Вона призначила побачення, на яке не прийшла. Потім Володимир одружився, Тетяна — вийшла заміж і народила доньку. Та він ніяк не міг забути її красу…
“У 2014 році я пішов воювати. Служив у добровольчому батальйоні “Химери”, воював на Донецькому напрямку, а опісля — у 26-й артилерійській бригаді, — каже чоловік геройки. — Ми зустрілися знову через три роки. І більше не розлучались. Невдовзі побрались...”
Подружжя жило спершу в Гостомелі, звідки була Тетяна Фесенко, потім — у Києві. Наприкінці 2021 року в жінки почались проблеми зі здоров’ям, їй зробили операцію, встановили імплант, щоб могла вдруге стати мамою. Пара дуже мріяла про спільну дитину — синочка Михайла або донечку Мішель.
“Проте війна все зруйнувала, — каже Володимир. — Уже 24 лютого дружина у бандажі та корсеті пліч-о-пліч зі мною стала на оборону України. Доньку з бабусею відправили за кордон...”
Тетяна Фесенко служила у 244-му батальйоні тероборони ЗСУ. Стала стрільчинею. Працювала з кулеметом, автоматом, пістолетом Макарова та снайперською гвинтівкою, а також займалась розмінуванням. Мала позивний “Мурка”, бо це була улюблена героїня мультиків її доньки.
“Якось їй дали завдання стріляти на висоті 50 см від землі, над головам побратимів, які в той момент просто лежали. І що ви думаєте — вона це зробила, рука навіть не затремтіла! Опісля сказала: “А можна ще?” — згадує Володимир. — Не раз командири нас хотіли розлучити, бо парі закоханих важко разом на війні... Але ми були мотивацією одне для одного та підтримкою”.
Разом подружжя звільняло Київську та Харківську області, після чого їх перекинули на Донеччину.
“Ми перебували на позиції, — розповідає чоловік. — Спочатку прилетіли два снаряди, мене контузило. Підводжу голову й бачу “Мурку” десь за п’ять метрів. Вона дивиться на мене і посилає мені повітряний поцілунок. Раптом знову падають снаряди. Я до дружини... Її очі були розплющені, на вустах застигла усмішка. Але ознак життя вона вже не подавала. Взяв її на руки і два з половиною кілометри ніс до місця евакуації з надією, що мою Танечку врятують. Але... Лікарі констатували смерть”.
Після похорону Володимир Фесенко займеться всиновленням Єлизавети, доньки “Мурки”. “Таня часто під час війни казала доньці: якщо вона загине, то все одно буде поруч як янгол, — розповідає чоловік. — Я просив не казати так, відганяв погані думки, благав дружину повернутись додому, бути з донькою. Вона не хотіла слухати. А тепер я маю жити за двох. Виховувати Лізу. І обов’язково дочекатися перемоги України...”
