У перший день російського вторгнення львів’янин Тарас Сивенький і його батько Богдан уже зранку стояли під військкоматом. Їхні наплічники на випадок війни були складені заздалегідь.
“До війни Тарас працював головним інженером в одній з кондитерських компаній та на науково-виробничому підприємстві, — розповідає Максим Сабадаш, двоюрідний брат Героя. — Із дитинства він займався легкою атлетикою, вступив до Львівського державного училища фізичної культури, а після його закінчення — до НУ “Львівська політехніка”. У 2017 році завершив військову підготовку в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного”. За словами Максима Сабадаша, Тарас любив військову справу. Він вивчав історію воєн, аналізував їх перебіг. “Брат розповідав, що потрібно для нашої перемоги, скільки снарядів, техніки тощо”, — каже Максим Сабадаш.
Тарас виріс у патріотичній родині. “Його батько Богдан у 2013 — 2014 роках прожив на Майдані три місяці, — каже Орися Сабадаш, тітка Героя. — А рідний брат Тарасового прадіда, Михайло Сивенький, був стрільцем УПА і загинув майже в такому ж віці, як Тарас, у 1945 році. Тарас був дуже подібний на нього, майже одне лице”.
Коли почалася велика війна, Тарас вступив до лав 45-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ. Пройшов навчання на артилериста, зокрема опанував стрільбу на американській 155-мм гаубиці M777 і коригував цілі. Освоїв і протитанковий ракетний комплекс “Джавелін” та навчав ним користуватися інших.
“Сивий” (позивний воїна) обіймав посаду командира взводу. Відзначився при звільненні Херсонщини, Харківщини та Донеччини. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, почесним нагрудним знаком головнокомандувача ЗСУ “Сталевий хрест” та “Срібним хрестом”.
Загинув 27-річний Тарас Сивенький 13 листопада 2023 року. “Того дня він приїхав на вогневу позицію у районі Часового Яру, це було останнє бойове завдання брата на цій ділянці фронту, далі планувалося переведення в інше місце й підвищення, — розказує Максим Сабадаш. — Тарас був у машині, переписувався з батьком. Не встиг відписати на останнє повідомлення, як почався обстріл. Осколок від снаряда потрапив йому в шию”.
Військовий Роман Бурко, який служив з Тарасом в одному дивізіоні, згадує: “Він був відважним, цілеспрямованим та розумним офіцером. А ще — дуже вмотивованим, завжди йшов на найскладніші завдання. Такі офіцери — приклад для солдатів”. Посмертно Тараса Сивенького нагородили орденом Богдана Хмельницького.
Орися Сабадаш каже, що хотіла приїхати до племінника, коли він був у Часовому Ярі, Слов’янську. Однак Тарас її постійно відмовляв. “Дуже шкодую, що тоді не поїхала, — додає жінка. — Тарас ніколи ні на що не нарікав. Не вимагав, щоб йому щось придбали для фронту, все купував за власні кошти. Україна втратила великого патріота”.
