Інна Нявкевич загинула під час виконання бойового завдання біля Покровська. Через два дні після свого дня народження. Дівчина так і не встигла створити сім’ї, адже останні роки свого життя присвячувала омріяній військовій справі.
“Змалечку Інна росла активною. Вона ніколи нічого не боялась, завжди була позитивна, мала багато друзів, добре малювала. Вже потім, на фронті, навіть малювала портрети побратимів”, — розповідає Діана Нявкевич, сестра захисниці.
У шкільні роки Інна займалась спортом, найкраще їй давались легка атлетика і метання ядра. Тож дівчина часто виступала на районних змаганнях, отримуючи дипломи за свої здобутки. Ще тоді вона вирішила, що стане військовою.
“Інна мріяла носити офіцерські погони, любила дисципліну та порядок, — каже батько Героїні Віталій Нявкевич. — Після школи дочка вирішила вступати у Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова. На жаль, трохи не вистачило балів, й Інна не змогла потрапити до цього освітнього закладу. У 18 років підписала контракт із 53-ю окремою механізованою бригадою імені князя Володимира Мономаха. Звісно, ми переживали, бо донька ще зовсім юною була. Але в неї досить добре йшла військова служба. Інна отримала посвідчення учасниці бойових дій, адже перебувала на Донеччині, на гарячих напрямках. Служила інструкторкою з фізичної підготовки, чудово володіла зброєю, остання її посада — оператор штабу. У доньки був позивний “Солдат Джейн”. Повномасштабне вторгнення застало її під Волновахою. Далі були Авдіївка, Бахмут, Херсонщина, Миколаїв. Ми дуже переживали за Інну, а вона завжди нас підбадьорювала, мовляв, усе буде добре”.
Півтора місяця тому Інна приїжджала додому на похорон дідуся. Із родиною провела 10 днів і знову вирушила на передову.
“Ми тривалий час були в одному підрозділі. Інна виконувала бойові завдання нарівні з чоловіками. За це й здобула авторитет серед воїнів. Життя захисниці обірвалось 17 серпня цього року під час виконання бойового завдання біля Покровська. Поранення виявились несумісними із життям”, — каже бойовий побратим Володимир.
Труну із загиблою захисницею на колінах зустрічали в її рідному Летичеві на Хмельниччині. Поховали Героїню з військовими почестями — біля дідуся.
“Досі не можемо змиритися з втратою, — каже Діана. — Інна так любила життя, Україну і так хотіла створити власну родину. Але клята Росія всі ці плани перекреслила”.
