У 2014 — 2019 роках брав участь в АТО і ООС. Пройшов п’ять років війни і шість бойових ротацій. Був громадським активістом, видав збірку віршів, писав пісні для гурту Kozak System...
“24 лютого Гліб був у Києві. Разом із товаришами одразу записався у тероборону. Одним із перших поїхав у Бучу з гуманітарною допомогою, — розповідає Олена Соколан, подруга й колега загиблого. — Пізніше поїхав на фронт тестувати комплекс оптоелектронної розвідки “Локі”. Власне, ця система спостереження, яку він створив разом з інженерами та волонтерами ГО “Справа громад”, була головним проектом останніх років його життя. Це мобільний пункт спостереження, який дає змогу нашим військовим стежити за пересуванням ворога, не маючи прямого контакту з ним. Гліб горів цією справою!”
На жаль, авто з групою військовослужбовців, серед яких був Гліб Бабіч, підірвалося на ворожій міні...
“Він був дуже сміливим, завжди рвався у бій. Говорив, що доки ми не повернемо останній сантиметр нашої землі, розслаблятися не можна! — продовжує співрозмовниця. — А ще він передбачив усе, що сьогодні відбувається у нашій країні. Ще в 2019 році прогнозував, що буде повномасштабна війна, казав, що росіяни розуміють тільки силу. Та головний його прогноз був, що “русні п...” Він завжди вірив у перемогу України”.
За роки війни Гліб Бабіч втратив на полі бою багатьох друзів.
“Він часто бачив смерть. А тому цінував своє життя і життя своїх близьких, — каже Олена. — Гліб ніколи не скиглив. Просто брав і робив свою справу. Навіть міг робити декілька справ одночасно й кожну доводив до кінця.
До речі, позивний Гліба — “Лєнтяй”. Хоча це слово — абсолютна протилежність його характеру, така своєрідна іронія. Адже Гліб був дуже працьовитим! Понад усе хотів, щоб закінчилась війна, щоб перестали гинути друзі, щоб можна було легко й класно жити та працювати. У нього було безліч творчих планів. Знаю, що хотів видати другу збірку віршів, мріяв зняти кіно...”
“Гліб ніколи не брехав, завжди казав, що думав. Іноді — в максимально прямій формі. Та при цьому мав м’яке серце. Був люблячим, турботливим, — зауважує подруга воїна. — У нього були теплі стосунки з донькою — він дуже її любив, піклувався про неї. А за друга міг горлянку перегризти.
Коли він загинув, ми “розкисли”. Але один із друзів написав, що Гліб не оцінив би наших шмарклів. Бо, як йдеться в одному з його творів, — “Досить сумних пісень”. Тож, як би всім не було важко, не можна здаватись! Маємо перемогти у цій боротьбі добра зі злом. У нас немає шансу програти, бо тоді програє весь світ”.
Прощалися з Глібом Бабічем у Михайлівському Золотоверхому соборі. Поховали героя на Лісовому кладовищі у Києві.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як країни одна за одною обмежують росіян в отриманні віз
