Народився Сергій Хорощак у селі Підвисоке, що на Тернопільщині. З дитинства часто бував у майстерні дідуся — будівельника й столяра. Здобув фах вчителя трудового навчання, креслення та малювання і п’ять років працював у школі. У 21 рік побрався з коханою Галиною.
“Ми були знайомі з дитинства, довго дружили, далі стали зустрічатися. Наше кохання було міцне як сталь, ми не уявляли життя одне без одного, — згадує Галина Хорощак, дружина воїна. — З різницею п’ять років у нас народилися двоє чудових синів: Андрій та Володя. Із ними чоловік проводив увесь вільний час”.
У фінансово важкі часи Сергій взявся за столярування. Стало у пригоді те, чому колись навчив дід Іван. Сотням родин на Тернопільщині, Львівщині, у Києві, на Чернівеччині, Івано-Франківщині майстер робив вікна, двері, меблі. До нього на кілька місяців наперед ставали у чергу. “Часом приходжу до знайомих і бачу всюди роботу мого Сергійка. Ніби частинки його душі оточують мене”, — сумно каже мати бійця Галина Хорощак.
У перші дні повномасштабного вторгнення Сергій разом із братом Олегом доєднався до лав 105-ї окремої бригади тероборони й став піхотинцем-стрільцем. “Я знав Сергія понад 20 років. На війні ми опинилися в одному взводі, тримали рубежі й відбивали ворожі атаки, — згадує побратим Роман Нитка. — Він був сміливий, чесний, добрий. А свій патріотизм доводив реальними справами”. Потрапивши на фронт, Сергій одразу взявся за облаштування позиції і бліндажів, а побратими йому допомагали.
Воїн чи не щодня телефонував матері й дружині. “Коли коханий був на фронті, то ми стали ще ближчими. Він казав, що переоцінив своє життя, і воно нічого не варте, коли поруч нема близьких і рідних. Я відчувала найменші зміни його настрою, навіть коли він нічого не розповідав. Розуміла, коли гаряче на позиціях, а коли — не дуже. Словом, ми були єдиним цілим, попри відстань”, — мовить дружина.
Перед загибеллю Сергій побував у відпустці, встиг побачитися з родиною. А через тиждень після повернення на передову воїна не стало. За словами матері, коли син йшов із завдання, у нього влучив снайпер. Брат Олег намагався реанімувати пораненого, але марно. Це сталося 13 лютого 2023 року біля села Масютівка на Харківщині. За кілька днів до трагедії мати у розмові з сином, як завжди, плакала. А Сергій заспокоював: “Не плач, мамо. Що б не сталося, я завжди буду поруч з тобою, а ти — зі мною”, — сказав, наче відчував невідворотне.
Дружина зауважує, що кілька тижнів після загибелі коханого була наче в тумані. “Та й досі не можу говорити про Сергія в минулому часі, — каже. — На початку повномасштабного вторгнення, коли ще чоловік був на військових навчаннях у Тернополі, у нас жила родина з Києва з кішкою Пумою. Вона стала пухнастою подружкою чоловіка й залишилася в нас донині. Як коханого не стало, то Пума 40 днів буквально не відходила від мене”.
Поховали Сергія Хорощака на Алеї героїв у Тернополі. Якось він сказав матері, що після перемоги хотів би залишитися в армії. Залишився. Але в небесному війську...
