Сталось це за підсумком континентальної першості у польському Катовіце.
Україна делегувала на чемпіонат Європи 35 своїх представників. Серед них титуловані гросмейстери: Василь Іванчук, Антон Коробов, Ігор Самуненков, Ігор Коваленко та інші. Саме від когось із них очікували прориву на цьому Євро.
Роман Дегтярьов мав лише 126-й стартовий рейтинг серед понад 500 учасників. Зрозуміло, що на нього дивилися зверхньо, як на масовку. Свої виступи харків’янин розпочав з трьох поспіль перемог. Опісля зіграв внічию з азербайджанцем Ніджатом Абасовим, а в наступному матчі зазнав єдиної, як з’ясувалось згодом, поразки на турнірі від турецького шахіста Ішика Джана.
Далі наш спортсмен продовжив перемагати й привертати до себе увагу. У наступних п’яти матчах українець здобув чотири перемоги та одну нічию. Завдяки такому ривку Дегтярьов до завершального туру підійшов у групі лідерів. Останнім його суперником став 30-річний Давід Гіхарро з Іспанії. Роман переміг і його та в підсумку набрав 9 очок, випередивши всіх своїх конкурентів та ставши найнижчим за посівом переможцем чемпіонату Європи в історії. Найближчий переслідувач Дегтярьова набрав 8,5 бала.
За результатами чемпіонату перші 20 шахістів отримали перепустку на Кубок світу ФІДЕ. Для Дегтярьова — це неймовірний прорив. За статистичними даними Євро, виступ українця оцінили в 2781 рейтингове очко. У світовому списку — це четвертий показник серед усіх шахістів після іменитих Карлсена, Каруани, Накамури й Непомнящого. Потрапити в таку компанію молодому українцю це, без перебільшення, як облетіти Місяць. До 20-ки найкращих чемпіонату Європи, окрім Дегтярьова, потрапив також наш Антон Коробов, який набрав 8 очок і посів 20 місце. А Василь Іванчук із 7,5 очка став лише 26-м.
“Я був на цьому чемпіонаті Європи й там всі просто шоковані перемогою Романа, — розповідає головний тренер збірної Польщі із шахів Олександр Сулипа. — Тренери європейських збірних, експерти, титуловані гросмейстери хапалися за голову. По-перше, ніхто його не знав до цього. Дегтярьов навіть власного тренера не має. Він сам опановує шахи, грає з комп’ютерними програмами. Після такого тріумфу його, вочевидь, візьмуть у збірну України”.
Один із найтитулованіших гросмейстерів Андрій Волокітін теж не може повірити, що став свідком цієї історичної події. “Ніхто такого від Романа не очікував. Востаннє чемпіоном Європи серед українців ставав Василь Іванчук більше як 20 років тому, але вже тоді він був впізнаваним шахістом, — зауважує пан Волокітін. — Я уважно стежив за грою Романа. Суперники його недооцінювали. Замість надійних і звичних продовжень комбінацій вони обирали ризиковані, щоб швидше здолати нерейтингового опонента. І наш шахіст на цьому їх ловив. Це неймовірне досягнення не лише для Романа, а й для всієї України. Для європейців він ніби кіборг, який дивом виліз з-під руїн Харкова і показав свою незламність”.
Міжнародний гросмейстер, головний тренер жіночої шахової збірної Михайло Бродський знає Романа Дегтярьова давно. Вони обидва з Харкова і їхні шляхи неодноразово перетинались. Тренер каже, що вперше юнак про себе гучно заявив у 2024 році, коли несподівано для усіх став чемпіоном України. “Я з ним декілька разів грав партії та переважно програвав, — зізнається Михайло Леонідович. — Він живе шахами. Якось виступали разом за одну команду. Вранці снідаємо, а він з кимось грає у шахи онлайн. Перші ази в цьому спорті йому дав батько. Роман і далі його позначає як свого тренера. Але шаховий рівень батька вже декілька років не відповідає рівню сина. Роман — самородок. Його сім’я не надто заможна, тому він вкрай рідко їздив на міжнародні турніри.
Перед цим Євро Дегтярьов був кандидатом у майстри спорту, навіть не майстром. Але перемога на ЧЄ перекинула його через усі щаблі, і тепер він — міжнародний гросмейстер. Бачите, як складається доля. Якби у 2022 році Роман виїхав з України, як йому пропонували, ми б, напевно, втратили цей діамант. Та в його родини просто не було коштів, щоб облаштувати йому життя за кордоном”.
Міжнародний гросмейстер Павло Ельянов, який у 2010 році був шостим шахістом у рейтингу ФІДЕ, є переможцем двох шахових Олімпіад і був тренером-секундантом самого Магнуса Карлсена, особисто знає Романа Дегтярьова.
“Те, що юнак залишився в Україні, продовжував працювати, не втратив віру в себе — надзвичайно цінно, — вважає гросмейстер. — А перемога у Катовіце — це справді приголомшливий успіх. Роман грав на рівні топшахіста. У 9 партіях із 11 він змагався із набагато рейтинговішими суперниками. Це прояв дуже сильного характеру і, звісно, неабиякого таланту”.
