За рік до великої війни Руслан Голубенко із села Рябухи, що на Чернігівщині, уклав контракт із ЗСУ. На початку повномасштабного вторгнення воїн боронив рідну область, а згодом вирушив на східні рубежі.
“Руслан виховувався у багатодітній родині, їх у батьків троє. Хлопчина був дуже ввічливий, до кожного підійде, заговорить, допоможе сумку важку донести. А ще він мав талант до музики, гарний голос, грав на різних інструментах, — розповідає Анатолій Гриценко, староста села Рябухи. — Зі смаком завжди одягався, любив тварин. У 2019 році після школи вступив до Ніжинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Марії Заньковецької. Але отримати диплом хлопцеві не судилось. Через півтора року він уклав контракт із ЗСУ, хотів бути корисним державі та народу”.
Служив молодший сержант командиром відділення розвідки та коригування взводу безпілотних комплексів у 1-й окремій танковій Сіверській бригаді. У перші місяці великої війни звільняв рідну Чернігівщину від російських окупантів, далі воював на Донецькому напрямку. “
У сина був позивний “Руха”, похідне від його імені, — каже мати бійця Оксана Голубенко. — Побратими розповідали, що Руслан чудово опанував керування дронами. Влітку в нього була відпустка, то він відвіз мене вперше на море до Одеси. Ми були щасливі там, обіймалися, танцювали вальс. Тепер про ті радісні миті нагадують лише фото”.
Після відпустки Руслан Голубенко вирушив на Курщину. 10 жовтня вранці він надіслав останнє голосове повідомлення матері, в якому сказав, що прориватиметься, бо наступають російські війська.
“Я побажала, щоби Бог його оберігав. Але син так і не відповів. А за шість днів мені принесли сповіщення, що Руслан зник безвісти. Ми почали пошуки. До останку жевріла надія, що він живий, — каже пані Оксана. — Проте за кілька днів у соціальних мережах рашисти опублікували кадри з розстрілом дев’ятьох українських військових. Коли з чоловіком добре придивились, то упізнали сина по шкарпетках і спідній білизні. Бо він там лежав напівроздягнений. Впевнені, що наші хлопці були живими, у полоні їх розстріляли. Це воєнний злочин, так тільки нелюди коять! Потім нас повідомили, що евакуювали тіло Руслана”.
Поховали молодшого сержанта Руслана Голубенка з військовими почестями у селі Рябухи в закритій домовині. “Єдине втішає, що мій син не мучився, що його не катували перед тим, як розстріляти. Але хтозна... Вбивці мають зазнати кари. Вірю, що побратими за нього помстилися і ще мститимуть”, — зауважує Оксана Голубенко.
